Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Альфред зустрів мене в коридорі. Він був так само в синій формі з кашкетом. Викладачка, побачивши його, напружилася, і мало не позадкувала назад. А коли побачила, що ми швидко поцілувалися, видихнула з полегшення.

— Антуан велів тебе терміново нагодувати, — сказав він тихо. — Хто це?

— Жана, мову мені викладає, вчу афонську.

— Трохи пізніше я зможу підключитися, будемо базікати.

Взявшись за руки, пішли коридором. Перед ліфтом схаменулася, і довелося повернутися до кабінету і залишити піджак і забрати свою сумочку.

— Яка ти в мене красива, — сказав він із захопленням, — і ми гармонійно виглядаємо.

— Та не змовляючись у обох синій колір.

У ліфті їхали одні, Альфред, користуючись моментом, легенько обняв однією рукою, а другою притримував потилицю, і ми цілувалися.

— Підемо в кафе? Ти замовиш собі щось серйозніше за салат із мідіями.

— Краще в піцерію, — муркотнула я і поцілувала Альфреда в підборіддя, ну куди дістала...

Він усміхнувся і поцілував мене в ніс.

— Чому піцерія?

— Давно там не була і дуже хочеться. Тут є?

— Так, просто несподівано. І ми трохи не для піцерії одягнені.

— Я б запросила переодягнутися піти. Якби твої речі були в мене.

Альфред із хитрим прищуром подивився на мене.

— Я сьогодні на машині, — сказав він, — наші речі всі зі мною. Я їх не розбирав.

— Тоді може вдома поїмо і підемо гуляти. І я тобі парк на даху ще не показувала. Я сьогодні світанок зустрічала на даху, права потім там же і заснула.

Альфред відчинив перед мною дверцята на передньому сидінні. А потім сам сів за кермо і ми поїхали до мене. Удома були вже всі і на нас подивилися здивовано. Я посміхнулася і потягла Альфреда до себе в кімнату. Настя тільки постукала і простягнула Альфреду кілька наборів одягу.

— Купила тобі якраз, на випадок якщо вирішиш заночувати тут.

— Дякую.

Альфред переодягнувся й упакував свій костюм у жорсткий чохол. Я швидко переодяглася в джинси і гольф. Подивилася на зап'ястя, синці нікуди не поділися, тому довелося переодягнути гольф на сорочку, у неї довші рукави. Мене обійняли і міцно притиснули до себе. Встиг адже, коли я ще не встигла застигнути ґудзики.

— Може ти залишишся жити тут?

— Не зараз. Ходімо, а то я прям відчуваю, що нас вже зачекалися.

Усі вже були на кухні. Настя робила суміш для Антошки. Інга з Антуаном розпаковували замовлену їжу. Нейтан щось дивився в телефоні й пив чай.

— Ви з нами повечеряєте? — запитала Інга.

— Якщо на нас є, — сказала я.

— Тут їжі на тиждень, — сказав Антуан — Настуся перестаралася із замовленням.

Подруга хмикнула і стала годувати сина. Який лежав у кріслі-гойдалці.

— Знаючи ваш нічний апетит, тут максимум на кілька днів. Ви втрьох любите похрумтіти вночі.

— Це вона про Антуана, Нейтана і Сергія, — сказала я Альфреду — можуть о другій годині ночі прийти поїсти.

— Тепер будемо вчотирьох плюндрувати холодильник, — усміхнувся Нейтан, — щоправда, якщо хлопчик залишиться на ніч.

Спокійно повечеряли, і взявши чашки з чаєм повела Альфреда на дах.

— Вау, — тільки й сказав він.

Я підвела його до бортика, де стояв маленький столик і стільці. Ми присіли. Деякий час просто дивилися на місто мовчки.

— Альфред, а чому тебе Жанна злякалася?

— Через мою роботу. Адже я працюю в службі, яка займається і розвідкою, і різними розслідуваннями, з якими звичайні слідчі не справляються. Зазвичай якщо хтось із нашої контори приходить до людини, їй це не обіцяє нічого хорошого. Тобто її викрили в чомусь дуже нехорошому.

— Цікаво, — сказала я з посмішкою — А що за розвідка?

— Це скоріше забезпечення безпеки від загроз. Розвідка, якщо дізнаємося, що хтось хоче нашкодити Афону.

— А як же ти тоді опинився на тому розважальному кораблі.

— Це була типу відпустка, — він посміхнувся, — ну королева Мартіна ж летіла на ньому, і хтось із наших має її супроводжувати. Плюс несподівано довелося злітати перевірити через що зник наш корабель. А його збили одні нехороші люди.

— Пірати?

— Так. Їх уже спіймали. Щоправда, наші хлопці загинули, — він хмикнув — Це все ж таки не те, що треба обговорювати на побаченнях.

— Та годі, не можемо ж ми говорити тільки... — я замислилася — навіть не знаю, про що таке безхмарне ми можемо поговорити. Навіть ми з тобою познайомилися не за простої ситуації.

Він кивнув, погоджуючись. Помітила, що Альфред засумував. Підійшла до нього й обійняла зі спини. Він погладив мене по руках і посадив до себе на коліна, обійняв міцніше.

— За Роні сумую, — зізнався він. — Гаразд, розкажи краще чому Нейтан так наполіг, щоб я приїхав і врятував тебе від того хлища.