Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я проморгалася і виринула зі спогадів.

— Думаю, тобі не варто з ним зустрічатися.

— Мені просто цікаво, навіщо він прийшов, — сказала я спокійно голосом, Антуан тільки легенько мотнув головою.

Варто було вийти в коридор і трохи пройтися, як зустріла Павла. Він мав дорогий вигляд — костюм, взуття, годинник, зачіска.

— Привіт, крихітко, — сказав він так, немов ні чого між нами не сталося.

— Чого тобі?

— Просто хотів із тобою зустрітися, поспілкуватися. Хіба ти проти?

— Я проти, — почула я голос Альфреда, а його тоном можна було заморозити.

Він легенько стиснув мої плечі і відсунув мене собі за спину.

— То навіщо ти прийшов, Павле? — запитав Альфред, що мені стало не по собі.

— А ти хто такий? — здивовано запитав Паша.

А я тільки помітила, що Альфред у темно синій формі та кашкеті.

— Капітан Альфред Аренсінг.

— Твоє звання мене мало цікавить, хто ти їй?

— Її хлопець. І я проти, щоб ти з нею спілкувався з будь якого питання.

— Ти не можеш за неї вирішувати.

— Ізабелло, ти хочеш із ним спілкуватися? — запитав Альфред і став на пів оберту, я мотнула головою. — Якщо у справі, є Антуан. Якщо особисте щось теж через нього.

— Ізабелло, ти ж можеш зі мною поговорити? — запитав Павло і спробував підійти.

Альфред його зупинив, виставивши руку вперед.

— Ізабелла?

— Нам нема про що говорити. Я не вірю тим, хто мене обдурив і зрадив одного разу.

— То про що ти хотів із нею поговорити? — запитав Нейтан.

Він у своїй чорній формі без розпізнавальних знаків мав просто чудовий вигляд. І навіть трохи лякаючий. Павло напружився і сказав:

— Це особисте.

— Вирішуй особисте з Нейтаном, — сказала я різко — я тебе бачити не можу і не хочу.

Альфред взяв ніжно мене за руку і повів у кабінет Антуана. У приймальні сиділа Анабель, вона нам злегка посміхнулася. Альфред не соромлячись дівчини обійняв мене і погладив по спині.

— Я ввечері зайду за тобою. Мені вже дуже потрібно бігти, а то буде догана.

Я його поцілувала і мій коханий і неймовірний чоловік швидко пішов.

— Який красень, — мрійливо сказала Анабель.

— Краса це не головне, можеш мені повірити. Іноді за красою ховається монстр. На щастя Альфред не такий.

Анутан вийшов зі свого кабінету, цікаво коли він встиг у нього зайти. Мабуть, поки я й Альфред перемовлялися з Пашею.

— Уже пішов?

— Альфред так.

— Заходь, у нас багато справ. Тобі потрібно втягуватися. Що там Паша хотів?

— Не знаю. Нейтан думаю з'ясує.

Антуан скривився і набрав брата по телефону.

— Так, — трохи різко сказав Нейтан.

— Що там Павло хотів?

— Судячи з його слів поспілкуватися з Ізою і знову з нею зустрічатися. Але найцікавіше в іншому. Він працює на Лістерів. Цікаво на що він сподівався після свого вчинку.

— Думав, що я наївна, — сказала я. — Тоді я була занадто наївною дівчинкою.

— Ключове слово була. Він пішов?

— Так. Зрозумівши, що йому не світить поспілкуватися з Ізою, одразу пішов.

До кінця робочого дня допомагала Анутану зі справами. Він за одне навчав різних тонкощів. Інга періодично нам допомагала і приносила різну інформацію про потенційних клієнтів. І зведення про справи на філіях.

— Іза як у тебе справи з Афонською мовою?

Я здивовано подивилася на Анутана.

— Потрібно вивчити в найкоротші терміни. Багато документів буде їхньою рідною мовою. Я не потягну таке прискорене вивчення і дуже на тебе сподіваюся. Інга знайшла тобі вчителя, жінку. Зараз ідеш займатися.

Я подивилася на годинник, третя година дня.

— У вас якраз буде три години для першого заняття. Візьмеш у неї уроки додому й аудіо послухати.

— Угу. А хтось ще вчить?

— Усі. Але у всіх різна швидкість навчання. Я співробітникам запровадив обов'язкове навчання щойно прилетіли й облаштувалися в офісах. Просто ти ж керівник корпорації і маєш бути прикладом. І загалом я на тебе дуже сподіваюся. Тим паче коханий, якщо що тобі допоможе з розмовною.

Я зніяковіло кивнула. Мови мені давалися дуже легко. І батько ще з молодшої школи змушував мене вчити різні мови. Варто було одну довести до нормального розуміння і розмови, він підключав нову і так постійно. Так що до закінчення школи я знала шість мов, за навчанням в інституті вивчила ще чотири. І що далі, то простіше було.

Жінці на вигляд було за тридцять, миловидна. Сувора зачіска пучок, волосся світло-русяве. Очі світло-блакитні пильно дивиться на мене. І одягла в спідничний костюм мишачого кольору. Привіталася з нею і урок почався. Навчала вона добре і тому, що я схоплюю на льоту дуже здивувалася. А коли дізналася, скільки мов я вже знаю, то дуже здивувалася. Домашнього завдання вона не задала, дала тільки плеєр із сотнею слів для прослуховування. І повідомила що завтра другий урок.