Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Що йому потрібно?

— Сказав, хоче з вами поговорити, — сказала Анабель.

— Анабель, принеси йому чай, нехай посидить почекає, — сказав Антуан.

Секретарка кивнула і швидко вийшла із зали для переговорів. А в мене перед очима пронеслися події майже чотирьохрічної давнини.

Ми з Павлом познайомилися, коли мені тільки виповнилося 18 років. Він підійшов до мене зі своєю двоюрідною сестрою Набет. І так слово за слово розговорилися, зараз навіть не згадаю, про що говорили. Але тоді це було так приємно і мило, на мене звернув увагу симпатичний хлопець. Він так красиво і ніжно залицявся до мене. Що я танула немов морозиво в літній спекотний день. Я з останніх сил трималася, щоб не переступити межу і не віддатися йому. Бо перед очима був приклад близької подруги, яка на той час була на останніх місяцях вагітності (на щастя вони одружилися). Але я не могла зробити цей крок, було страшно.

У день, коли у нас був місяць, як ми зустрічалися, я захотіла зробити йому сюрприз. Адже ми так довго зустрічаємося, тоді для мене місяць був дуже довго. І я користуючись нагодою що до призначеного часу побачення прийшла до нього на квартиру. Паша мені дуже рано віддав ключі від квартири, думав я до нього переїду. Відчинила двері і зайшла в квартиру і почула шум у спальні. Заходячи у квартиру, була впевнена, що його ще немає вдома. Але дуже помилилася...

— Так, крихітко, давай... — почула я його задоволений голос і чмокальні звуки, від яких мене мало не вивернуло, прямо під дверима спальні.

Я сповзла спиною по стіні і закрила рот руками, сльози вже градом текли по щоках.

— Крихітка ти незрівнянна.

— Ця курка тобі такого не зробить, — почула я голос його нібито двоюрідної сестри.

Мені хотілося встати й увійти до них у спальню, влаштувати скандал. Але сил піднятися не було. Доводилося давитися сльозами і закривати рот руками, щоб не ревіти в голос.

— Коли ти її вже в ліжко затягнеш?

— Вона ламається, боїться. Хоча я ж бачу, що вона мене хоче. Хіба можна мене не хотіти, — сміється і чую як вони знову цілуються.

Тепер чую як скрипить ліжко і стогне дівчина.

— Голосніше Набет, нехай усі чують, як тобі добре зі мною.

Я ледь могла стримати свій крик, від того, як боляче, коли розбивається серце. Намагаюся встати, а ноги зрадницьки підгинаються, і я не можу навіть поповзти і змушена чути їхні стогони.

— Котик, може, ти їй підсиплеш таблеток і в ліжко затягнеш. Адже нам потрібно всього кілька вдалих фоток. Ти її поставиш, а я вас сфоткаю, тобі навіть не доведеться її мати. І взагалі я не хочу, щоб ти з нею спав, я ревную.

— Тобі, що мало, що я тебе майже щодня радую?

— Мало, я хочу, щоб ти був тільки мій, а ця соплива дівчина думає, що ти їй належиш. Ненавиджу цю багатеньку сучку.

— Потерпи, малятко. Сьогодні сфоткаєш нас, потім попросимо в її батька грошенята і полетимо відпочивати. А він нам платитиме, і так до нескінченності. Адже ми багато просити не будемо, головне щоб регулярно платив. Що йому варто, грошей кури не клюють, з нього не убуде.

Ось після цього я змогла встати на ноги і піти, тихо зачинивши двері на ключ. Додому йти зовсім не хотілося. Змогла дійти тоді тільки до парку і там знову розревілася. Тоді додому мене привіз Нейтан, він на прохання батька вирушив на мої пошуки.

Чоловік обійняв мене як свою рідну доньку і ні про що не питав. Просто дозволив виплакатися і заспокоїтися. Поки їхали в машині, мені зателефонував Павло.

— Малятко, а ти коли приїдеш?

— Ніколи, — сказала я тихо, — забудь про мене. Я не хочу тебе знати.

— Люба, що ти там собі придумала, я вже вечерю нам приготував. У нас же перша спільна дата.

— Ти її вже добре відзначив із Набет.

Нейтан тоді відібрав телефон і сказав жорстко.

— Наблизишся до Ізабелли, відірву усе зайве.

Після чого вимкнув телефон і запитав:

— Ти застала їх у процесі?

— Так, правда вони мене не бачили. А я не змогла зайти в спальню і влаштувати їм скандал. Тільки коли вони вже спілкуватися змогла піти. Він хотів затягнути мене в ліжко, щоб сфотографувати і шантажувати батька. Ключі потрібно було кинути біля дверей.

— Мені краще віддай, я зустрінуся з ним і поверну.

Після того вечора я Павла і Набет більше ні коли не бачила. Натомість були такі як Паша які хотіли зі мною познайомитися. І часто не приймали відмов. І доводилося просити допомоги в Нейтана і він їх швидко проганяв. А частіше хлопці гарно залицялися, а потім у них траплялося якесь горе. Хтось різко хворів, помирав і тому інші неприємності різного всесвітнього масштабу, і тут одразу ж дзвонили мені і просили терміново і негайно допомогти і перерахувати грошей.

Батько, чуючи про таке, тільки посміхався і просив перевірити, чи це насправді, чи ні. І щоразу це був обман. Тоді мені здавалося, що я вже ніколи не зможу полюбити по справжньому і довіритися. Якщо в мені будуть бачити тільки гроші моєї родини.

— Ізабелло, — покликав Антуан.