Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

і запобігливо тримаються поблизу на той випадок, якщо знадобиться терміново доправити кудись пакунок чи влаштувати пристойний похорон для померлого раба; і незважаючи на те що можна навести ще кілька подібних прикладів, коли за відповідних обставин і у відповідному місці акули гуртом збираються на бучний бенкет, — ви, проте, ніколи, ні за яких обставин і в жодному місці не побачите їх у такій великій кількості і в такому чудовому гуморі, як біля туші вбитого кашалота, пришвартованого на ніч до борту корабля. Якщо вам іще не доводилося бачити цю картину, то тримайте при собі свою думку щодо пристойності вшанування диявола і необхідності його задобрювати.

Але Стабб поки що не більше прислухався до плямкання, що долинало з бенкету, який відбувався так близько від нього, ніж акули дослухалися до плямкання його епікурейських губів.

— Коку, агов, коку! Де той старий Фліс? — загукав він трохи згодом, ще ширше розставивши ноги, наче хотів надати своїй вечері більш надійну опору, і водночас устромив у м'ясо виделку, мов острогу. — Агов, коку! Пливи-но сюди!

Старий негр, аж ніяк не задоволений тим, що його витягли з теплого ліжка о такій пізній годині, вийшов з камбуза, човгаючи ногами, бо в нього, як то буває в багатьох старих негрів, було щось негаразд із колінними чашечками, про які він, мабуть, дбав гірше, ніж про кухонні чашки, — старий Фліс, як звали його всі на кораблі, шкандибав, накульгуючи, спираючись на пічні щипці, сяк-так змайстровані з двох випрямлених бондарних обручів; він приплентав і за наказом став з іншого боку кабестана, що правив Стаббу за стіл; при цьому він склав руки на своєму подвійному костурі і ще нижче схилив згорблену спину, водночас похиливши голову набік, щоб вухо, на яке він чув трохи краще, опинилося спереду.

— Коку, — почав Стабб, вкидаючи собі до рота червонуватий шматок м'яса, — тобі не здається, що цей біфштекс пересмажений? Ти даремно його так відбивав, він занадто ніжний. Хіба ж я тобі завжди не казав, що китовий біфштекс, аби смакувати добре, має бути жорстким? От хоча б ці акули — бачиш, їм до вподоби, коли він жорсткий і сирий! Ото ґвалт зчинили! Чуєш, коку, піди поговори з ними; скажи, нехай собі бенкетують пристойно, без шуму. Чорт забирай, я не чую власного голосу. Іди, коку, і передай їм моє прохання. Ось, тримай ліхтар, — він схопив один із ліхтарів зі свого столу, — а тепер іди і прочитай їм проповідь!

Мовчки узявши запропонований йому ліхтар, старий Фліс покульгав до борту; там, опустивши ліхтар в одній руці якомога нижче над водою, щоб краще бачити свою паству, він урочисто змахнув щипцями у другій руці і, перехилившись далеко за борт, з шамкотінням почав читати акулам проповідь, яку Стабб, крадькома підійшовши ззаду, чув від першого до останнього слова.

— Чуєте, братво, мені оце велено передати вам, аби ви не чинили бучі. Чули? Годі вам плямкати! Масса Стабб сказав, напихайте собі черево хоч до ілюмінаторів, та боже ж мій! Отак шуміти, де ж це в біса чувано!

— Коку, — втрутився Стабб, супроводжуючи свої слова несподіваним поштовхом у плече старого. — Коку! Бодай тобі заціпило, не згадуй чорта, коли проповідуєш! У такий спосіб не навертають грішників, коку!

— Кого? Ну, то самі їм проповідуйте. — І кок з похмурим виглядом хотів іти геть.

— Ні, коку, говори далі.

— Ну, гаразд. Любі мої брати…

— Правильно! — вигукнув Стабб. — Отак ти їх зласкавиш. Спробуй, може, щось і вийде.

Фліс продовжував:

— Ви всі акули, і очі ваші завидющі, та скажу вам, братво, оця жадоба — та годі ж бо ляпати хвостами, ну вас до дідька! Як ви мене почуєте, коли будете отак ляпати хвостами та гиркатися, чорти б вас узяли?

— Коку, — вигукнув Стабб, хапаючи його за барки, — не згадуй чорта! Розмовляй з ними по-джентльменському.

Проповідь тривала далі:

— Жадоба, братво, то не ваша вина: це у вас така вдача, тут уже нічим не зарадиш; та ви не слухаєтеся своєї вдачі, ось у чому притичина. Звісно, ви акули; та як подолаєте акул у собі, то станете янголами; бо ж усі янголи — це просто подолані акули. Чуєте, братво, спробуйте хоч раз поводитись чемно з тим клятим китом. Не видирайте шматок із рота ближнього, от що я вам скажу. Хіба одна акула має більше прав на нього, ніж інша? Боже ж мій, та ніхто з вас не має права на цього кита; цей кит іще комусь належить. Я знаю, в декого з вас збіса великий рот, більший, ніж в інших; та великому роту — мале черево; і не напихайте собі пащеку, а відкушуйте шматки для своїх дітлахів, бо вони самі не впораються.

— Отак, Флісу, гарно сказано! — вигукнув Стабб. — Оце по-християнському; давай далі.

— А нащо говорити далі, коли ця сволота все одно буде гиркатися та бити хвостами, масса Стабб? Вони ані слова не чують; ні до чого їм проповідувати, цим зажерам, поки вони не напхають собі черево, а черево в них ненаситне; і коли все-таки напхають черево, тоді вони вас і слухати не будуть; тоді вони пірнуть у море і поснуть десь на коралах, і вже нічого не вчують.

— Щиро кажучи, я з тобою згодний; тож благослови їх, Флісу, і я повернуся до своєї вечері.

Тоді Фліс здійняв обидві руки над риб'ячим натовпом і пронизливо вигукнув:

— Кляті брати! Галасуйте як собі хочете, дідько б вас ухопив! Можете напхати собі черево, поки не луснете, а тоді поздихайте!

— А тепер, коку, — мовив Стабб, знову повертаючись до своєї вечері на кабестані, — стій там, де стояв раніше, напроти мене, і слухай мене уважно.

— Слухаю вас уважно, — відповів Фліс, схилившись у своїй звичній позі над щипцями.

— Так от, — заговорив Стабб, уминаючи біфштекс. — Поговорімо ще трохи про біфштекс. Спершу скажи мені, скільки тобі років, коку?

— А при чому тут біфштекс? — роздратовано спитав старий негр.

— Тихо! Скільки тобі років, коку?

— Кажуть, десь під дев'яносто, — похмуро пробурмотів кок.

— І ти мало не сто літ живеш на світі, коку, а досі не вмієш готувати китовий біфштекс? — Стабб поспіхом проковтнув іще шматок, що став ніби наочним підтвердженням його запитання. — Де ти народився, коку?

— Під час переправи на поромі через Роанок.[252]

— Народитися на поромі! Дивно, їй-право. Та я ж питав тебе, з якого ти краю, коку?

— Я й кажу, з Роаноку, — сердито відповів той.

— Ні, ти цього не казав, коку; та послухай, до чого я веду. Ти мусиш