Читати книгу - "Цифрова Фортеця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Починайте, — наказав Фонтейн.
На ВР остання лінія оборони стала тонкою, як яєчна шкаралупа.
Джабба витер із лоба піт.
— Гаразд, хоча з цього навряд чи щось вийде. Починаємо віднімання. Сюзанно, беріть собі середину. Усі — поділіть між собою решту даних. Шукаємо різницю, подану простим числом.
Та за кілька секунд стало зрозуміло, що вони не встигнуть. Числа були велетенські, а в багатьох випадках одиниці виміру не збігалися.
— Це те саме, що віднімати яблука від апельсинів, чорт забирай, — резюмував Джабба. — Або гама-промені від електромагнітних імпульсів. Розщеплюваний матеріал проти нерозщеплюваного. То звичайне число, то процент — просто мішанина якась!
— Воно має там бути, — твердо наполягла Сюзанна. — Треба мислити. Є якась різниця між ураном та плутонієм, яку ми ще не помітили! Щось надзвичайно просте!
— Е-е-е-е, люди, тут таке... — невпевнено мовила Соші. Вона розгорнула друге вікно і проглядала решту документа з нелегальної лабораторії.
— Що там таке? — поцікавився Фонтейн. — Щось знайшли?
— Та так... — збентежено відповіла Соші. — Пам’ятаєте, я сказала вам, що на Нагасакі скинули плутонієву бомбу?
— Так, — відповіли всі присутні в унісон.
— Так от... — глибоко вдихнула Соші. — Здається, я помилилася.
Вона показала на екран свого комп’ютера. Усі скупчилися біля неї й прочитали таке:
...досить поширеною є хибна думка, що бомба, скинута на Нагасакі, була плутонієвою. Насправді втому вибуховому пристрої було використано уран, як і в бомбі, скинутій на Хіросіму.
— Але ж... — Сюзанна отетеріло розтулила рота. — Якщо обидва елементи були уранові, то як же ми знайдемо різницю?
— Можливо, Танкадо помилився, — припустив Фонтейн. — Може, він не знав, що бомби були однакові.
— Ні, — зітхнула Сюзанна. — Він був калікою саме через ці бомби. І тому, безсумнівно, знав геть усі факти напам’ять.
РОЗДІЛ 126
«Одна хвилина!»
Джабба поглянув на ВР. РЕМ-авторизація швидко руйнувалася. То була остання лінія оборони. А під дверима — цілий натовп зголоднілих, ласих до поживи хакерів.
— Зосередилися! — скомандував Фонтейн.
Соші активізувала браузер і прочитала вголос:
...У бомбі для Нагасакі використовувався не плутоній, а штучно вироблений, насичений нейтронами ізотоп урану — 238.
— От сука! — лайнувся Брінкергоф. — Отже, в обох бомбах використовувався уран. Обома елементами, відповідальними за Хіросіму та Нагасакі, був уран. Тож що — різниці не існує?!
— Нам хана, — простогнала Мідж.
— Стривайте, — втрутилася Сюзанна. — Ану прочитайте ще раз останню частину.
Соші повторила текст.
— ...штучно вироблений, насичений нейтронами ізотоп урану-238.
— 238? — скрикнула Сюзанна. — Хіба ж ми щойно не прочитали інформацію про те, що в бомбі для Хіросіми використовувався якийсь інший ізотоп урану?
Усі присутні спантеличено перезирнулися. Соші похапцем закрутила коліща — і знайшла шукане місце.
— Ось! Тут сказано, що в бомбі для Хіросіми використовувався інший ізотоп урану!
Мідж аж рота роззявила від захвату.
— Вони обидві з урану, але з різних видів урану!
— Обидві уранові? — Джабба втиснувся до них і втупився в термінал.
— Яблука до яблук! Прекрасно!
— У чому різниця між цими двома ізотопами? — настійливо поцікавився Фонтейн. — Це має бути щось принципове.
Соші проглянула документ.
— Зачекайте... зараз знайду...
«Сорок п’ять секунд!» — почувся вигук.
Сюзанна зиркнула на візуальну репрезентацію. Остання лінія оборони була ледь видимою.
— Ось воно! — скрикнула Соші.
— Читайте! — вигукнув Джабба, витираючи з лоба піт. — У чому різниця? Між цими двома ізотопами має бути якась різниця!
— Так! — підтвердила Соші, показуючи на монітор. — Ось погляньте!
І всі почали читати текст:
...в обох бомбах використовувалися дві різні вибухові речовини... з абсолютно ідентичними хімічними характеристиками. Ці два ізотопи неможливо роз'єднати шляхом простої хімічної екстракції. За винятком незначної різниці у вазі, вони є абсолютно ідентичними.
— Атомна вага! — збуджено вигукнув Джабба. — Он воно що! Єдина різниця між цими ізотопами — у їхній вазі! Ось де ключ! Дайте мені величини їхньої ваги! І ми віднімемо одну від другої!
— Зачекайте, — сказала Соші, крутячи коліща. — Зараз знайду... Ось! — І всі витріщилися на текст.
....різниця у вазі дуже незначна...
...розділяються методом газової дифузії...
...10,032498x10^134 в порівнянні з 19,39484x10^23. **
— Ось вони! — радісно верескнув Джабба. — Знайшли! Онде їхня вага!
«Тридцять секунд!»
— Починайте, — прошепотів Фонтейн. — Віднімайте. Мерщій.
Джабба поклав на долоню свій калькулятор і почав вводити цифри.
— А що це за зірочки? — спитала Сюзанна. — Там після цифр — зірочки!
Джабба проігнорував її, несамовито тицяючи кнопки калькулятора.
— Обережно! — застерегла його Соші. — Нам потрібна точна цифра.
— Зірочки, — повторила Сюзанна. — Тут є виноска.
Соші клацнула і змістилася в кінець параграфа.
Сюзанна прочитала позначену зірочкою виноску. І побіліла, як крейда.
— О Господи милосердний....
Джабба підняв голову від калькулятора.
— Що таке?
Усі нахилилися, подивилися — і безнадійно зітхнули. У малесенькій виносці йшлося:
** похибка — 12 %. Опубліковані цифри різняться залежно від лабораторії, де здійснювалися виміри.
РОЗДІЛ 127
Серед присутніх на подіумі запала якась шаноблива урочиста тиша. Наче вони спостерігали повне сонячне затемнення або виверження велетенського вулкана, незбагненну низку подій, над якою вони не мали ані найменшої влади. Здавалося, час уповільнився і поповз, наче равлик.
— Ми скоро втратимо його! — скрикнув технар. — Хакери! З усього світу!
На дальньому лівому екрані Девід та агенти Сміт і Коліандер безтямно витріщалися в камеру. На візуальній репрезентації захисний екран перетворився на тонесеньку стрічку. Її оточувала величезна чорна маса, сотні ліній, готових вторгнутися будь-якої миті. А праворуч на екрані був Танкадо. Уривчасті деформовані кадри останніх секунд його життя прокручувалися знову і знову, по замкненому колу. Вираз відчаю на його обличчі... розчепірені пальці... блиск персня на сонці...
Сюзанна дивилася цей відеокліп, який то втрачав різкість, то знову набував її. Вона невідривно дивилася на очі Танкадо — здавалося, вони повнилися жалем. «Він ніколи не хотів, щоб справа зайшла так далеко, — сказала вона собі. — Він хотів врятувати нас». Однак Танкадо знову і знову випростував пальці, тикаючи перстень людям
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифрова Фортеця», після закриття браузера.