Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Знаєш, Морісе: відомо, що ти мій шеф, але подеколи твоє опікунство починає обтяжувати мене.

— Ці сцени залиш для іншої нагоди. Дора Босх — секретарка Еванса.

— Ну й що з того?

— А Еванс не терпить, коли хтось треться коло його людей. Нам пощастило, що він не довідався про ваші зустрічі в магазині на Калверстраті.

— Ти вже починаєш боятися привидів.

— Еванс не привид. І мушу сказати, що твої сподівання досягти чогось через оту Дору просто наївні. Дору ніхто не підпускав і не підпустить до кімнати на четвертому поверсі. Так само, як і тебе. Єдиним наслідком твого хитрування буде те, що мене і тебе виженуть із «Зодіаку». Тому настійно прошу не забувати нашої домовленості.

— Гаразд, Морісе, — відповіла жінка втомленим голосом. — Буде так, як ти хочеш. Тільки перестань тремтіти за своє місце.

________

Відпочинок після трудового тижня розпочавсь у мирній атмосфері холодної війни. В суботу Едіт відхилила моє запрошення пообідати десь у ресторані, пославшись на те, що не хоче їсти. Ввечері знову відмовилась вийти, оскільки їй хотілося спати. Я міг би сказати їй, що даремно гнівається, й наполягати, поки вона не поступиться, але коли хтось кисне, найкраще дати йому спокій, щоб само минулося. Я вийшов трохи пройтися, потім улаштував собі парубоцьку вечерю, присмачивши її пивом, а найбільше роздумами, й по тому продовжив свою мандрівку. Кроки мимоволі вивели мене до одного з каналів у передмісті. Це бічний канал, яким ніхто не користується, і під його лівим берегом, у тіні дерев, стоїть на якорях кілька старих барж, певно, вже довіку. В Голландії безліч бідних родин живе на старих баржах, переобладнаних на маленькі помешкання. Баржа, що привернула мою увагу, була другою праворуч. Віконечко центрального приміщення світилося, й крізь нього ясно було видно чоловіка, який вечеряв, схилившись над столом. То Ван-Альтен.

«Ну, то й що, як Ван-Альтен? — аж сказав я сам собі, повернувшись. — Райман говорив, що він незрозумілий йому. Мені — теж». Три чи чотири рази в певний час я здалеку стежив за ним і встановив, що це похмурий чоловік з автоматичними й нудними звичками — від баржі до контори й від контори до баржі, з єдиним відхиленням до хлібної, овочевої та бакалійної крамниць — мабуть, Евансом привезений з Америки, він живе наче іноземець у країні, яка була його першою вітчизною. Жодних друзів, жодних розваг, ніяких пристрастей. Людина, яка може спокійно жити в кімнаті без фіранок, бо їй нічого приховувати, бо вона взагалі не має нічого свого, нічого інтимного.

Але брак будь-яких бажань, коли це не вияв глупства й маніакального аскетизму, також підозрілий. Людина звичайно відмовляється від пристрастей в ім'я якогось іншого прагнення, старанно прихованого від сторонніх. У чому ж таємна пристрасть Ван-Альтена і чи є у нього взагалі якась пристрасть?

Яке це має значення? Ван-Альтен лише дрібний гвинтик у складній комбінації, потрібній для того, щоб одімкнути сталевий сейф «Зодіаку». Ван-Альтен ніколи не лишається сам у будинку, і на дверях завжди чатує портьє, а нагорі, в кімнаті архіву, певно, також сидить черговий, про що свідчить вузенька смужка світла під віконницями. Ван-Альтен ніколи не має можливості винести звідти будь-що, а я не маю ніякої змоги примусити його бодай що-небудь винести.

Ван-Альтен, як і Дора Босх, — одна з багатьох літер у словесному ключі до сейфа. Саме цього моя секретарка не може збагнути і тільки вдається до невиправданого риску. А може, й збагнула, але нерви в неї більше не витримують або «Фішер і К°» й ті, що за спиною у «Фішера і К°». тиснуть на неї. Едіт, певно, має якийсь зв'язок — листовний або через епізодичні зустрічі — і, мабуть, добуває миршавенькі відомості, які може вловити завдяки своїм частим відвідинам архіву чи під час розмов у кафе. Її завдання не таке, як у мене, — на торговельні секрети ніхто не дивиться дуже серйозно. Однак ті, що стоять за «Фішером і К°», дуже тиснуть на неї, й вона може накоїти дурниць, якщо я ловитиму гав.

Щоб вона не накоїла дурниць, найпевніший спосіб — одіслати її назад у рідні місця, але такі розкоші не відповідають ні моїм бажанням, ані можливостям. У моєму становищі людина не може втратити зайвих два ока і два вуха, не кажучи вже про користь від першокласної секретарки.

Я знову вийшов на пожвавлені вулиці, і думки знову повернулися до шифрованої комбінації клятого сейфа. Так, Ван-Альтен, як і Дора Босх, лише окремі дрібні літерки в ключі. Але ці літерки при нагоді можуть виконати певну роботу. Кінець кінцем будь-яке слово складається саме з літер. За умови — коли всі літери наявні.

У неділю Едіт все-таки зволила зайти до мене на обід. Як правило, в неділю ми обідали вдома, й секретарка готувала що-небудь нашвидкуруч, залежно від вмісту холодильника.

— Що ти їстимеш? — запитала вона.

— Будь-який суп для піднесення настрою.

— А що з твоїм настроєм?

— Нічого. Я маю на увазі твій.

— Коли ти вже так дбаєш про мій настрій, то постарайся бути трохи стерпнішим, — проказала Едіт і пішла на кухню.

Раз вона вже почала філософствувати, значить, минається. Сподіваюсь, домашня робота довершить оздоровчий процес.

Обіди, які готувала моя секретарка, мали ту перевагу, що в них не було жодних несподіванок: томатний суп і біфштекс із смаженою картоплею. Розмови під час обіду — також. Особливо тут, удома, наші розмови йшли найгірше. Не знаю, хто вигадав цю дурну приказку: «Почувайся як удома». Проте коли я вдома, за кожним своїм словом бачу магнітофонну бобіну, що крутиться десь по сусідству. І немов з якоїсь внутрішньої впертості я полюбляю примушувати її крутитися марно й записувати наше довге мовчання. Оскільки ж мовчання, принаймні за певних обставин, також буває красномовним, я не можу весь час мовчати й змушений удаватися до дурниць.

— Люба Едіт, — кажу, пережовуючи шматок м'яса й зазираючи до недільної газети, — тут пишеться, що великі держави шукають шляхів до взаєморозуміння. Чи не настав час і нам узяти з них приклад?

— Я не велика держава, — відповіла вона.

— Я також, але іноді вдаю, задля більшого куражу. Взагалі я видаюся лордом тільки для тих, хто не знає, що в мене один-єдиний костюм.

— Ти сьогодні на диво скромний, — сухо зауважила секретарка. — Однак це теж поза. Ні, ти маєш безліч костюмів. Тільки всі вони маскарадні.

І таке подібне — фрази, слова і паузи, що їх якась невидима