Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Хто такі мамлюки? Майже всі вони вихідці з Поволжя і Задонщини — із земель, підвладних Хозарії, а пізніше — Золотій орді. Вчені-історики (наприклад, В. Ємельянов, М. Лісовий, та й цитований нами Амін Аль-Хелі) довели, що їх військо формувалось за рахунок забраних в рабство жителів татарської Русі. «Мамлюки майже всі, чи більшість з них, були кипчаками — волзьким народом, повністю асимільованим росіянами. Говорили вони по-російськи і були вихрещені у православ'я. Кипчаки підтримували тісні зв'язки з Руссю, брали шлюби з росіянами і більшою мірою, ніж інші народи, змішалися з ними» [Емельянов В. Десионизация. — М., 1995. — С. 99—102. Див. також: Гумилев Л. Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — М» 1993].

У ХНІ столітті саме мамлюки із Татарії становили кістяк єгипетської і сирійської армій, чиновництва і навіть певною мірою верхівку місцевої знаті. Звідки вони тут взялися? Зі степів «хозарської'', а потім «татарської'» Русі. Як? У результаті бурхливого розвитку работоргівлі. Спочатку хозари, а потім татари (та й свої князі цим грішили) за допомогою арабських та іудейських купців везли і гнали партії красивих, молодих, сильних людей по Волзі і Дону через Каспій і Хозарське (Азовське) море в Крим і далі, через Понт (Чорне море) на Близький Схід і в Єгипет. І так — не одне століття. Ці «росіяни», звані мамлюками, найкраще приживалися і пускали коріння в Єгипті — спрацьовувала генетична домінанта, «поклик крові».

Будучи сильнішими за інтелектом, мамлюки поступово склали тут військову, економічну й управлінську еліту. А, як мовилось, в тяжкі для Єгипту і Сирії роки, коли полчища хрестоносців

і татар напали із заходу і сходу, вихідці з татарської Русі взяли владу і всю справу боротьби за незалежність Єгипту і Сирії в свої руки і боролися як справжні патріоти.

Але яке це має відношення до нашої теми — до панмонголізму і російсько-українських відносин? Пряме. Західна Русь більшою мірою зберегла свою арійську духовність, вона практично не знала рабства чи знала його в незрівнянно менших масштабах, ніж татарська Русь. Баскаки полюбляли брати данину невільниками, яких потім переправляли у південні райони і продавали перекупникам. Крім того, работорговці — вихідці з каганатів Середньої Азії — на замовлення азовських, кримських, генуезьких, венеціанських «оптовиків» спеціально наймали татар цілими кінними загонами, які, виконуючи «субпідряд», нападали на беззахисні руські села і забирали для своїх хазяїв живий товар. У районах Сирії та Єгипту, пише сходознавець Адам Мец, «категорія білих рабів обмежувалася тюрками — кипчаками — і представниками того незнищенного племені, яке дало в Європі назву своєму стану, тобто слов'янами. Вони цінувалися вище тюрків— Якщо не було слов'янина, брали тюрка» [Мец А. Мусульманский ренессанс—М., 1973. — С. 141].

Головним північним центром работоргівлі було волзьке місто Булгар, куди зганялися невільники зі всієї центральної і північної Русі. Звідси вони направлялися на Азов, Каспій і Амудар'ю, де перепродувалися купцям арабських халіфатів [Див.: Емельянов В. Десионизация.—С. 107].

Був ще й інший шлях вивезення слов'янських рабів — через Німеччину та Іспанію. Невільники з татарської Русі потрапляли туди через Брест і Прагу — стародавні перевалочні пункти работоргівлі. Однак на землях Русько-Литовського князівства баскаки і татарські загони найманців не могли вільно хазяйнувати. Тому тут полювання на людей не мало такого поширення.

Зрозуміло, що на просторах татарської Русі складався особливий менталітет того народу, який століттями жив в умовах широких ловів і торгівлі людьми. Останні були тут живим товаром, матеріалом. Навіть християнський князь Дмитрій Донський, згодом канонізований, з легкістю наказує умертвити майстрів, які збудували кам'яні стіни Кремля, аби ті не виказали таємниць підземних комунікацій.

Пізніше вчені ламатимуть голову, намагаючись пояснити феномен довготривалосгі кріпацтва в Росії (відміненого на 200 років пізніше, ніж у Західній Європі). Пояснювали особливостями географії, економіки чи навіть бажанням німкені Катерини II закабалити російський народ. Та як можна забути азіатський, монгольський менталітет нації, що формувалася в умовах широко поставленої работоргівлі.

Українська нація формувалася в дещо інших умовах — також не райських (мали місце процеси духовного поневолення, сполячення, натиск з боку псів-рицарів), але в інших. Азійщини, монгольщини в Західній Русі було значно менше, ніж в татарській Русі. І кріпацтво в Україну пішло в основному через Московію після «возз'єднання».

Нагадаю й про своєрідний єгипетський ренесанс татарської Русі, коли мамлюки, що захопили владу в Каїрі і Багдаді, всі ці Іванбеї, Мішабеї, Ібн Василії, Семени-аги зі свитами, багатими караванами стали приїжджати на Рязанщину, Тамбовщину, у Твер, в саму Москву. Тут разом з односельцями знатні «єгиптяни» і «сирійці» з російськими іменами згадували своїх предків, відвідували кладовища, а потім везли з собою в «Святу землю» родичів, земляків і цілі села.

Все це — реалії життя татарської Русі, яким історики не надавали до цього часу значення. А вони ж формували архетип російської нації. І не тільки російської.

УКРАЇНА ЗОЛОТА I РУСЬ СВЯТА: ШЛЯХИ РОЗХОДЯТЬСЯ

І золота, як сонце, Україна Кудись пішла, лишаючи сліди. В. Стус

Пальнем, пальнем в Святую Русь — В избяную, кондовую, толстозадую.

А. Блок

— Після Куликовської битви Московія продовжувала залишатися татарською Руссю, політичне залежною від Орди. Однак ставало зрозуміло, по кому подзвін. За Івана III, який розірвав ханську грамоту і оголосив себе великим князем, наступив остаточний перелом.

Це відчули і нащадки східних завойовників, які почали приймати православну віру і переходити під руку російських князів. Ось звідки численні «корінні російські» прізвища — всі ці Басманови, Юсупови, Кучумови, Курдюмови, Скуратови, Мамутови, Азарови, Меркулови, Караулови, Буланови, Єсаулови, Кудашеви, Кайсарови, Малахови, Архарови, Юрасови тощо.

Захід же України «ополячувався», але не «омонголювався» — так розпорядилася історія.

У московитів та українців — різні історичні долі і не однакові всесвітньо-історичні функції. Однак, на мій погляд, не можна кидатись у крайнощі, стверджуючи ідею «повного злиття татаро-монголів з московським людом та їх спільної боротьби проти Русі. Ось, наприклад, що можна прочитати в деяких виданнях: «Так започаткована спільнота обох тих народів туранського походження — татар і руських, а згодом москалів і татар, — що її першим спільним успіхом було знищення Русі і Києва і русинів, а пізніше — знищення України і українців» [Косаренко-Косаревич В. Московський сфінкс. — Нью-Йорк, 1957. — С 112]. «У році 1240 татари в союзі з руськими положили кінець Русі не тільки як імперії, але й