Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

оливково-зелену туніку та рейтузи, з підстриженим чорним волоссям, що вінчало голову, ніби темний ореол, і впав переможений. Він опустився перед нею на коліна, а тоді нахилився, аби торкнутися рукою її замшевого черевика, і так простояв зі схиленою головою, може, хвилину або ж навіть більше. Пізніше на схилі віку Дорія не раз думав про свій вчинок і ніколи не був певний, укляк він для одержання її благословення, а чи для надання їй свого, відчував він потребу у поклонінні їй чи в її захисті, захоплювався він нею у її останній славі чи робив спробу відмовити її від смертельного кроку. Думав про Христа у Гетсиманському саду, який, мабуть, мусив мати саме такий вираз обличчя, коли готувався між своїми учнями до смерти.

— До Іспанії попливете на моєму кораблі, — сказав він.

------------------------------

Туманного ранку легендарний піратських бойовий вітрильник Кароліна, піднявши прапор Генуї з хрестом святого Ґеорґа, відійшов від причалу свого нового господаря Андреа Дарії у Фассало з трьома пасажирами на борту, а також з Чевою Скорпіоном як стерновим. Кажучи прощальні слова, Андреа Дорія ледве втримався від емоцій, що раніше змусили його стати на коліна.

— Бібліотека дієвої людини рідко коли використовується, — сказав він Кара Кьоз, — але ви надали моїм книгам значення. Йому здавалося, що після прочитання Cosmographiae Introductio та огляду великої мапи Вальдземюллера принцеса, по суті, ввійшла у книгу, перейшла зі світу землі, повітря та води у всесвіт паперу та чорнила, що вона перетне океан і прибуде до Еспаньйоли в Mundus Novus хіба що на сторінках історії. Він знав, що більше ніколи її не побачить у цьому світі чи в новому, бо смерть соколом сиділа на її плечі, і смерть якийсь час подорожуватиме з нею, а тоді втомиться і стане нетерплячою.

— До побачення, — сказала вона і зникла в білому тумані.

Чева, як і належиться, повернувся на Кароліні до Фассоло і мав вигляд, ніби його назавжди покинула остання радість. Майже два роки потому Дорія почув новину про відкриття Магелланом бурхливої протоки, через яку мореплавцям-щасливчикам можна обігнути південну крайню точку нового світу. Йому снилися жахіття про загибель прекрасної принцеси разом зі своїми супутниками в Магеллановій протоці. Протягом його життя до Генуї не дійшло жодних чуток про перебування чи долю принцеси. Однак через п'ятдесят чотири роки після того, як прихована принцеса відпливла з Італії, біля воріт Вілла-Дорія з'явився молодий золотоволосий пройдисвіт, не старший двадцяти років, і відрекомендувався її сином. На той час Андреа Дорія вже тринадцять років як був мертвий, а будинком володів його внучатий небіж Джованні, принц Мелфі, засновник великого роду Дорії-Памфілії-Ланді. Якщо Джованні коли-небудь і чув історію про забуту принцесу з дому Тимура та Темюджина, то вже давно забув про неї і прогнав голодранця від воріт. Після того «Ніколо Антоніо Веспуччі», названий так на честь двох найкращих батькових друзів, вирушив у світ, сідаючи на той чи інший корабель як член команди, а іноді як безтурботний «заєць», вивчаючи мови, набираючись різних знать та вмінь, не обв'язково в рамках закону, наслухуючись оповідей про втечу від канібалів на Суматрі та про перли, завбільшки з яйце, на Брунеї, а також про зимову втечу від Великих Турків угору по річці Волзі аж до Москви, про перехід Червоного Моря на однощогловому арабському судні та про поліандрію в тій частині Mundus Novus, де жінки мали по сім чи вісім чоловіків, а чоловік не міг одружитися з незайманою дівчиною, про паломництво до Мекки під виглядом мусульманина, а також про корабельну катастрофу з великим поетом Камоенсом біля річки Меконг та порятунок Lusiads, коли гріб до берега однією рукою, а другою тримав сторінки Камоенсової поеми над головою.

Чоловікам та жінкам, що їх він зустрічав під час подорожей, про себе казав тільки те, що його історія ще дивніша, ніж будь-яка з цих оповідок, але про неї можна розповісти лишень одній людині на землі, котру одного дня він все-таки зустріне з надією одержати те, що йому належить по праву, а також казав про свою захищеність могутніми чарами, які благословляють усіх добрих до нього людей і карають його недоброзичливців.

— Захистку Світу, річ у тому, що завдяки мінливості часових умов у Mundus Novus, — сказав він імператорові Акбару на березі озера Ануп Талао, — тобто з огляду на неврегульованість природи часу в тих краях, моя мати, чарівниця, зуміла продовжити свою молодість і змогла б прожити триста років, а якби вона не розчарувалася в житті, не втратила віри у можливість повернутися додому і не дозволила собі підхопити смертельної недуги, то змогла б щонайменше приєднатися до своїх мертвих членів сім'ї у майбутньому. Щойно вона спустила дух, через вікно прилетів сокіл і сів на її смертному ложі. Це було її останнім чаклунством — поява в новому світі цього славного птаха з-за Океану. Сокіл вилетів через двері, і ми знали, що то була її душа. Коли вона померла, я мав дев'ятнадцять з половиною років, а вона була більше подібна на мою старшу сестру, ніж на матір. А от мій батько та дівчина-Дзеркало потроху собі старіли. Її чари вже були неспроможними допомогти їм у протистоянні старінню, так само як їй забракло сили змінити географію землі. Протоки посередині нової землі не було знайдено, і вона залишалася там, аж поки не надумала вмерти.

Імператор мовчав. Важко було сказати, який він мав настрій. А води Ануп Талао і далі були вкриті брижами.

— Отже, ти хочеш, аби ми повірили в це, — важко промовив імператор після паузи. — Отже, після всього ти хочеш сказати, що вона навчилася управляти часом.

— Лишень у своєму тілі, — відповів його співрозмовник, — і тільки для себе.

— Ну, це був би дивовижний дар, якби він був можливий, —