Читати книгу - "Малюк Цахес"

class="book">Оскільки ж красуня мала різні імена, то можна собі уявити, що Перегрінусові нелегко було вирішити, котре з них справжнє. Але він, нітрохи не задумуючись, вигукнув:

– Дертьє Ельвердінк! Мила, люба дівчино, невже це не облуда? Чи можливо, що ти мене справді могла полюбити?

– Як ти можеш сумніватися, мій Перегрінусе? Хіба дівчина зважиться на те, на що зважилась я, коли серце в неї не палає коханням? Перегрінусе, я кохаю тебе, як нікого, і якщо ти хочеш бути моїм, то й я твоя всією душею і лишуся в тебе тому, що не можу розлучитися з тобою, а не тому, що бажаю звільнитися від дядькової тиранії.

Срібні нитки зникли, а думки, впорядкувавшись, казали: «Як це сталося? Спершу я прикидалася, що люблю його, тільки для того, щоб вернути собі й Левенгукові майстра Блоху, а тепер я справді його покохала. Піймалася у власні тенета. Я вже не думаю про майстра Блоху, а хотіла б довіку належати цьому чоловікові, який здається мені кращим за всіх, кого я досі бачила».

Можна собі уявити, яку пожежу розпалили ці думки в грудях у Перегрінуса. Він опустився навколішки перед красунею, почав палко виціловувати їй ручки, називав її своїм щастям, своїм блаженством, своїм божеством.

– Ну, – прошепотіла Дертьє і лагідно пригорнула його до себе, – ну, мій милий, тепер ти, напевне, не відмовишся виконати прохання, від якого залежить не тільки спокій, а все життя твоєї коханої.

– Вимагай, – мовив Перегрінус, ніжно обіймаючи її, – вимагай усе, що хочеш, світе мій, твоє найменше бажання – для мене закон. Усе, що в мене є найдорожчого, я з радістю принесу в жертву твоєму коханню.

– Горе мені, – прошепотів майстер Блоха. – Хто б подумав, що зрадливиця переможе. Я пропав!

– То слухай же, – повела далі красуня, відповівши на його палкі поцілунки, – слухай же, я знаю, як…

Раптом двері розчинилися, і в кімнату зайшов пан Георг Пепуш.

– Цегеріт! – У розпачі вигукнула красуня й непритомна впала на канапу.

А будяк Цегеріт кинувся до принцеси Гамагеї, схопив її на руки і прудко, як вітер, вискочив з кімнати.

Цього разу майстер Блоха був урятований.

Пригода п'ята
Дивовижне слідство і подальша мудра й розважна поведінка пана таємного радника Кнарпанті. Думки молодих поетів-ентузіастів і дам-письменниць. Міркування Перегрінуса про своє життя і вченість та розважність майстра Блохи. Рідкісна доброчинність і стійкість пана Тиса. Несподіваний кінець небезпечної і трагічної сцени

Ласкавий читач пригадує, що папери пана Перегрінуса Тиса були конфісковані, щоб з їхньою допомогою швидше напасти на слід злочину, який не був ніколи вчинений. Член міської управи і таємний радник Кнарпанті якнайуважніше перечитали кожну нотатку, кожен лист, навіть кожну записочку, знайдену серед тих паперів (не поминаючи кухонних рахунків і списків білизни, наготованої прачці), але в своєму слідстві прийшли до цілком протилежних висновків.

А саме: член управи не знайшов у паперах жодного слова, що містило б у собі бодай натяк на злочин, у якому звинувачували Перегрінуса. А видюще соколине око таємного радника Кнарпанті, навпаки, побачило в нотатках пана Перегрінуса Тиса дуже багато такого, що свідчило про нього як про надзвичайно небезпечну людину. Колись, іще зеленим юнаком, Перегрінус вів щоденник, і в тому щоденнику було безліч сумнівних місць, які не тільки виставляли в дуже невигідному світлі напрям його думок щодо викрадання молодих жінок і дівчат, а й незаперечно доводили, що він уже не раз робив ці злочини.

Так, в одному місці стояло: «Є щось високе і прекрасне в цьому «Викраденні».[65] Далі: «Та викрав я ту, що найкраща між вас». Далі: «Я викрав у нього ту Маріанну, ту Філіну, ту Міньйону[66]». Далі: «Я люблю ці викрадення». Далі: «Юлію неодмінно треба було викрасти, і так воно й сталося: я наслав переодягнених людей, щоб вони напали на неї під час прогулянки в лісі на відлюдній стежці і забрали з собою».

Крім цих фатальних місць у щоденнику, був знайдений також лист якогось приятеля з дуже підозрілою фразою: «Я попросив би тебе викрасти в нього Фредеріку, де тільки зможеш і як зможеш».

Усі наведені речення, як і добра сотня інших фраз, де траплялися слова «викрадення», «викрасти», «викрав», мудрий Кнарпанті не лише підкреслив червоним олівцем, а й переписав, звівши докупи, на окремий аркуш паперу. Таємний радник був страшенно задоволений своєю роботою: аркуш мав дуже переконливий вигляд.

– Гляньте-но, шановний колего, – мовив Кнарпанті членові управи, – гляньте-но, хіба я не казав? Цей Перегрінус Тис – страшна, огидна людина, справжній донжуан. Хтозна, де тепер шукати бідолашних жертв його жирування, всіх тих Маріанн, Філін і як там їх ще. Далі відкладати не можна: треба негайно вгамувати негідника, а то він своїми викраденнями вжене в сльози все благословенне місто Франкфурт. Уже