Читати книгу - "Очікування шторму"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Челні звернув на Приморський бульвар. Тут вітер був сильніший і долинав шум хвиль. Челні перелякано подумав, що, коли розіграється шторм, яхта навряд чи прийде тридцятого. Вітер хитав поодинокі ліхтарі, й кола світла плигали по лавках, по голих деревах, по мокрому асфальту. Й уявлялося, що це метушиться сам бульвар. На душі в лікаря було дуже неспокійно.
Човняр Кузьмич, як і домовлялися, ждав його біля «бочки». Тут, на свіжому повітрі, випивало ще кілька гультяїв. Челні попросив склянку «Хванчкари». Відійшов в Кузьмичем у темряву.
— Ящики сьогодні затопи, — неголосно проказав Челні.
— Усі шість?
— Так.
— Свіжувато на морі.
— Гроші тобі переказано поштою.
Кузьмич кивнув, що зрозумів.
Челні допив своє вино. Склянку поставив на прилавок. Купив пачку «Казбеку». Й пішов далі. До набережної.
Повертатися додому він вважав за небезпечне. Однак добу треба було десь відлежатися. Йти до Кузьмича було б вершиною необережності. Його можуть затримати, коли він скидатиме в море ящики зі зброєю. Блукати містом — не кращий вихід із становища. Каїров напевно оголосив розшук.
Є тільки одне місце, де можна сховатися. За адресою, що залишив Хмурий…
Ніздря зустрів його непривітно. Дивився з підозрілою нашорошеністю. Відповідав коротко й неголосно, наче лінувався розкрити рот. Але Челні не був збентежений холодним прийомом. Саме таких відлюдькуватих, обережних людей, як Ніздря, Челні вважав надійними, вартими довір'я.
Він виклав перед Ніздрею сто карбованців і сказав:
— На поточні витрати. Завтра отримаєш удвічі більше.
Ніздря спитав:
— Де маєте бажання перебувати? В будинку чи в тайнику?
— Веди в тайник, — вирішив Челні.
Ніздря повів Челні тим же шляхом, яким колись ішов Граф Бокалов.
У тайнику було холодно й мокро.
— Та-ак… — зіщулився Челні.
— Можна електроплитку організувати, — сказав Ніздря.
— Розумно. Це було б дуже розумно, — погодився Челні.
Незабаром Ніздря приніс іржаву електроплитку й вузлик з харчами.
— Вечеряйте, — Ніздря витягнув з кишені неповну пляшку самогону. Поставив її на скриню перед Челні.
У вузлику були яйця, хліб, огірки, порожня склянка. Челні налив самогон у склянку. Й тут він здійснив останню, фатальну помилку. Може, йому вже дуже сподобався Ніздря, може, осічка, що вийшла в нього з Графом, роздратовувала, наче скалка, в усякім разі, він сказав:
— Ви знайомі з Графом Бокаловим?
— Так, — відповів Ніздря.
— Не довіряйте йому, він працює на Каїрова.
Зовні Ніздря зреагував на пересторогу так само, якби він почув: «Приготуйте калоші, завтра піде дощ».
Одне слово, він навіть не ворухнув бровою. Ніби Челні й нічого не казав. Тим часом у його голові майнула така думка: якщо Каїров підсилає до нього Графа, значить, справи кепські, значить, треба рятувати власну шкуру. А як рятувати? Чи можна врятувати? Здається, так.
І вибравши момент, Ніздря вдарив Челні пляшкою по голові. Зв'язав. Очистив кишені. Гроші приховав у затишне містечко. Пістолет, якісь порошки, папери завернув у згорток. І пішов до Каїрова…
… Човняр Кузьмич цієї ж ночі був затриманий прикордонниками. А ще через добу чекісти зустріли яхту біля мису Косого.
16
«Дорога Марфо Гаврилівно!
З великим співчуттям повідомляю Вам важку звістку про героїчну загибель Вашого сина й товариша нашого, Лобачова Семена Матвійовича, який безстрашно й не жаліючи життя бився з бандитами, відстоюючи завоювання робітників та селян.
Ваш син, Лобачов С. М., був хоробрий і свідомий червоноармієць, користувався любов'ю і повагою товаришів. Пам'ять про нього назавжди збережеться в серці революційного народу.
Похований Ваш син і наш дорогий товариш, Лобачов Семен Матвійович, на кладовищі в станиці Лабінській. З командирським привітом!
Комеска Лихоносов.
20 листопада 1933 року».
«Здрастуйте, Оксано Петрівно!
З великим горем і співчуттям поспішаю повідомити, що чоловік Ваш, Іван Антонович Піддувайло, героїчно загинув у сутичці з білобандитами, захищаючи завоювання трудового народу.
Товариш Піддувайло І. А. був хоробрий і свідомий червоноармієць, користувався повагою друзів. Пам'ять про нього назавжди збережеться в наших серцях.
Похований Ваш чоловік і наш дорогий товариш, Піддувайло Іван Антонович, на кладовищі в станиці Лабінській.
З командирським привітом!
Комеска Лихоносов.
20 листопада 1933 року».
Іван Безпризорний і Боря Кнут родичів і близьких не мали.
Епілог
І знову світило сонце. Тут завжди так. Сьогодні дощ або мокрий сніг, а завтра сонце, жарке, південне. Й наче немає на землі ніякої осені, немає зими. Тільки весна й літо. Й небо було блакитне. Й море блакитне. Вони зливались, і здавалося, що місто повисло в блакитному повітрі.
Люди на пероні торгували виноградом, каштанами, в'яленою ставридою і білими хризантемами. Провідник оголосив, що тут міняють паровоз і стоянка триватиме двадцять п'ять хвилин, але Анастасія не вийшла з вагона, а стояла на площадці прокуреного тамбура. Вона знала, що її повинні зустріти друзі Костя Волгіна, й вважала, що на площадці її легше знайти, ніж у натовпі біля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.