Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

розглядаючи Рен з інтересом.

— І все ж, — дівчина розправила плечі, — я сподіваюся на перемогу.

— Що знаєш ти про

перемогу ]]> ? — хмикнула Сансара й повела далі куди менш приязно. — Якщо негайно не підкоришся, я вб’ю твого супутника.

Першим поривом Рен було кинутися вперед, заступити кандидата до Тріади, який непритомним лежав на підлозі, не знаючи, що вершать його долю. Перший порив: скоритись і виконати все, що накаже Сансара. Але дівчина опустила погляд на умиротворене лице друга і вже знала правильну відповідь.

— Якщо ви це зробите, якщо позбавите його життя, то він зрозуміє мене і мою відмову. Бо Енліль — наймилосердніший і найдобріший бог Академії, який згоден пожертвувати всім задля благополуччя інших, — спокійно відказала Рен.

— І на твоїй совісті буде його кров! — вигукнула Сансара, наче то її останній аргумент.

— Не на моїй.

— Годі.

Колесо Долі відступила на крок назад. На кілька секунд запала така тиша, що Рен чула лише власне шалене серцебиття.

— Чи я виконала вашу умову? — спитала дівчина тихо, впевнившись, що все ще може дихати.

— Так, — повільно відповіла Сансара, мовби поверталася з глибокого заціпеніння. — Так, ти мене

здивувала ]]> , Рендалл Савітрі. Смілива, шалена і ризикова душа, яка не розуміє, що світами править сила.

— Я не знаю, що править світами, — зізналася дівчина. — Але вірю, що то чиєсь велике, світле бажання.

— Великі, світлі бажання, не підтримані силою, мають мало шансів на існування, — відказала одна зі Стовпів і вимогливо поцікавилась: — То це ти чинна Зірка Академії?

— Ні, нашу Зірку звуть Адіті Агні.

— Що ж, сподіваюсь, вона так само вірить у світло.

Колесо Долі клацнула пальцями — Енліль опритомнів тієї ж миті та повільно почав підводитися, розтираючи голову руками.

— Проси чого хочеш, студентко Савітрі, — сонячно усміхнулася Сансара Іґґдрасіль. — Тільки щось одне. Бо я не добра, і моя нудьга скоро повернеться, а з нею — і моє божевілля.

— Звільніть Енліля від прокляття, — випалила Рен. — Він не заслужив на таку муку.

Брови жінки поповзли вгору.

— Ти певна, що не бажаєш вимолити життя для вас обох чи, скажімо, унікальні сили, які вивищать вас над іншими?

— Ви обіцяли, що відпустите нас, якщо я розвію вашу нудьгу.

— Я сказала «можливо».

— Та я вірю, що ви благородна і велична, Сансаро Іґґдрасіль, тож ніколи не заподієте нам лиха — заради Академії, де вас безмежно поважають, — рішуче сказала Рен, хоча всередині все горіло від розуміння, що Колесові Долі варто ворухнути мізинцем, щоб вони з Енлілем упали мертвими, а за півхвилини велика хранителька гармонії вже й не задумається про свій вчинок.

— Що ж, коли ти цього воістину бажаєш, то знай — прокляття знято, — відповіла Сансара якнайбуденнішим тоном.

Вона й пальцем не поворухнула, зате Енліль здивовано закліпав і відгорнув волосся з-перед очей.

— Пані Сансаро, ви….

Проте Колесо Долі перебила його:

— А тепер ідемо далі. Я виконала твоє бажання за те, що ти розважила і здивувала мене, Рендалл Савітрі. Попри те, що ви вдвох зруйнували мій задум і мали б нести найстрашнішу з покар. Я милостива, тому дозволю вам піти. Даю на це

три хвилини ]]> , юні боги Академії. Якщо зможете знайти вихід звідси, Всесвіт на вашому боці. Якщо ж ні, то я відділю ваші душі од цих тлінних тіл і заберу їх до Колиски, і ніщо вже не потривожить вас до моменту, коли надійде час наступного втілення. Зважте, що й цей вирок сповнений моєї доброти, бо спочатку я воліла принести вам смерть у муках, довгу, як півжиття людського, і важку, як Гора Вічності… Три хвилини!

Сансарині руки майнули в повітрі, і годинники зацокотіли повсюди, незримі, та гучні, тож із кожним зрухом секундної стрілки Рен здавалося, що це молот судді падає на її голову.

Енліль вийшов уперед.

— Пані Сансаро, відповідно до Конвенції про права студентів Академії…

— Конвенції — це безмірно нудно, кандидате в Тріаду, — відповіла Колесо Долі. — А я люблю розваги. Конвенції діють у стінах Академії, у всіх світах, по обидва боки світла і тіні. Але не тут. Тут — моя влада, і ніхто не вказуватиме мені, послуговуючись старовинними документами.

Енліль замовк.

Рен уперше замислилась, а де ж це вони опинилися, і намацала кулон із пір’їнами в себе під блузкою.

— Чи далеко ми від Академії? — обережно поцікавилася вона, остерігаючись, аби голос не видав іскор надії.

— Так. Дуже, — ствердно кивнула Колесо Долі.

— Тож захист Аматерасу не торкається нас?

— Студентко, навіть якби він і сягав сюди, то моя сила розвіяла б його вмить.

Рен подумки усміхнулась і стиснула кулон.

— Хамсіне, — прошепотіла вона. — Виконай свою обіцянку. Ти потрібен мені зараз!

Якусь мить — найдовшу за сьогодні — дівчина думала, що нічого не станеться. «Якщо він не прийде, нам кінець. Якщо він прийде і не зможе допомогти, нам теж кінець. Гірше не стане», — гарячково подумала Рен, коли раптом її в обличчя вдарив струмінь тепла, здійнявся вітер, а тоді — він прийшов.

Усміхнені очі, пісочні кучері, аромат солодощів та меду.

— Я думав, ти вже ніколи мене не прикличеш! — Хамсін крутнувся на одній нозі, і довкола нього схопився вихор піщинок. — Що тобі потрібно, Рендалл, подруго Діоніса?

— Вітер… — Енлілеві небесні очі розширились від здивування. — Справжнісінький вітер!

— Вітер зі світу Діоніса, — повторила за ним Сансара. — Що далі, то цікавіше.

— Хамсіне, ти можеш забрати нас звідси? — спитала Рен. — І перенести до Академії? Якомога ближче до неї.

Вітер нахилився до дівчини, не зважаючи ні на моторошну ауру Сансари, ні на її гнівний погляд, ні на Енлілеве сторопіння. Він уперся чолом у чоло Рен