Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Макова війна, Ребекка Куанг 📚 - Українською

Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Макова війна" автора Ребекка Куанг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 123
Перейти на сторінку:
class="p1">Бо відповідь не могла бути раціональною. Її не знайти у військовій стратегії. Це сталося не через нестачу їжі чи ризик заколоту або несподіваної відсічі. Це сталося просто тому, що одна раса вважала іншу непотрібною.

Федерація вирізала Ґолінь Ніїс із однієї простої причини: бо не вважала нікарців людьми. А якщо ваш супротивник не людина, а тарган, то яка різниця, скількох ви вбили? Яка різниця між тим, щоб задавити одну мураху й підпалити мурашник? Чому не можна відривати крила в комах задля власної розваги? Можливо, жук і відчуває біль, але хіба для вас це важливо?

Якщо ви жертва, то що такого змогли б сказати, щоб кат побачив у вас людину? Як змусити ворога взагалі вас побачити?

І навіщо пригноблювачам узагалі цим перейматися?

Війна — це про крайнощі. Або ми, або вони. Перемога або поразка. Серединного шляху не буває. Не буває милосердя. Не буває капітуляції.

Жинь усвідомила, що така ж логіка виправдала і знищення Спіру. Винищення цілої раси за одну ніч Федерація взагалі не вважала звірством. Лише необхідністю.

— Ти несповна розуму.

Жинь смикнула головою. Вона потонула в ще одному виснажливому заціпенінні. Двічі моргнула і вдивлялася в темряву, доки джерело голосу не змінилося з безформних тіней на дві впізнавані постаті.

Під воротами стояли Алтань і Чаґхань. Чаґхань міцно схрестив руки на грудях, а Алтань прихилився до стіни. З шаленим калатанням серця Жинь пірнула під низьку стіну, щоб вони не побачили її, якби раптом глянули вгору.

— А якби були не лише ми? — запитав Алтань низьким нетерплячим тоном. Жинь була вражена, Алтань здавався таким готовим, таким живим, яким не був багато днів. — Якби нас було більше?

— Не починай знову, — сказав Чаґхань.

— А якби були тисячі Цике, солдатів, таких могутніх, як ми з тобою, солдатів, які змогли б прикликати богів?

— Алтаню…

— А якби нам удалося підняти цілу армію шаманів?

У Жинь очі полізли на лоба. Армію?

Чаґхань видав якийсь непевний звук, схожий на сміх.

— І як ти збираєшся це зробити?

— Ти добре знаєш як, — відповів Алтань. — Ти знаєш, чому я відправив тебе до гори.

— Ти казав, що хочеш лише Хранителя Воріт, — у голосі Чаґханя зростала тривога. — Ти не казав, що хочеш звільнити усіх божевільних.

— Вони не божевільні…

— Вони взагалі не люди! Тепер вони напівбоги! Вони ніби блискавки, ніби урагани духовної сили. Якби я знав, що ти замислив, то не став би…

— Маячня, Чаґханю. Ти знав, що саме я замислив.

— Ми мали звільнити Хранителя Воріт разом, — Чаґхань говорив, немов поранений.

— І звільнимо. І всіх інших також. Фейленя. Хулейнінь. Усіх.

— Фейленя? Після того, що він спробував зробити? Ти не тямиш, про що говориш. Ти говориш про звірства.

— Звірства? — холодно запитав Алтань. — Ти бачив усі ці трупи й звинувачуєш у звірствах мене?

Чаґханів голос поступово вищав.

— Те, що зробили муґенці, — це людська жорстокість. Але самі люди здатні лише на такі руйнування. Істоти, замкнені в Чулуу Корікх, здатні на руйнації зовсім іншого масштабу.

Алтань вибухнув сміхом:

— У тебе що, очей немає? Ти не бачиш, що вони скоїли з Ґолінь Ніїс? Правитель мав би зробити все необхідне, щоб захистити свій народ. Я не буду Теардзою, Чаґханю. Я не дозволю їм перебити нас як собак.

Жинь почула якесь борсання. Ноги шаркали по сухому листі. Руки терлись об руки. Вони б’ються? Не сміючи навіть вдихнути, Жинь визирнула з-за стіни.

Чаґхань схопив Алтаня за комір обома руками й потягнув униз, щоб опинитися на одному рівні з ним. Алтань був на кільканадцять сантиметрів вищий за Чаґханя і міг легко вирватися, однак і пальцем не поворухнув, щоб захиститися.

Жинь із недовірою витріщилася на нього. Ніхто не поводився з Алтанем так.

— Це не повторення Спіру, — просичав Чаґхань. Його обличчя було так близько від Алтаневого, що їхні ніздрі майже торкалися. — Навіть Теардза не випустила свого бога, щоб урятувати один острів. А ти прирікаєш на смерть тисячі людей…

— Я намагаюся перемогти у війні…

— Заради чого? Роззирнися, Тренсиню! Ніхто не поплескає тебе по спині й не скаже, що ти молодець. Нікого не лишилося. Ця країна котиться під три чорти, й нікому нема до того діла…

— Імператриці є діло, — сказав Алтань. — Я відіслав сокола, і вона схвалила мій план…

— Кому є діло до того, що каже Імператриця? — закричав Чаґ­хань. Його руки шалено тремтіли. — До біса твою Імператрицю! Твоя Імператриця втекла!

— Вона одна з нас, — сказав Алтань. — І ти про це знаєш. Якщо з нами буде вона, якщо буде Хранитель Воріт, то ми зможемо очолити цю армію…

— Ніхто не зможе очолити цю армію. — Чаґхань відпустив Алтанів комір. — Ці люди в горі не схожі на тебе. Вони не схожі на Суні. Ти не зможеш їх контролювати, навіть не спробуєш. Я не дозволю.

Чаґхань підняв руки, щоби знову штовхнути Алтаня, але цього разу той їх перехопив, стиснув зап’ястки й легко опустив. І вже не дозволив їм піднятися.

— Невже ти справді віриш, що мене зупиниш?

— Річ не в тобі, — заперечив Чаґхань. — Річ у Спірі. Річ у твоїй помсті. Це все, на що здатні ви, спірлійці, ви ненавидите, спалюєте і знищуєте, не думаючи про наслідки. Теардза єдина з вас мала бодай якийсь глузд. Можливо, Федерація мала рацію щодо вас, можливо, й на краще, що вони спалили ваш острів…

— Та як ти смієш, — сказав Алтань. Він говорив так тихо, що Жинь втиснулася в стіну, немовби якимось чином могла стати ближче й переконатися, що все розчула правильно. Алтаневі пальці міцніше зімкнулися навколо зап’ястків Чаґханя. — Ти переступив межу.

— Я твій Провидець, — сказав Чаґхань. — Я даю тобі поради, бажаєш ти їх чути чи ні.

— Провидець не командує, — зауважив Алтань. — Провидець кориться. Невідданому лейтенанту біля мене не місце. Якщо ти мені не допоможеш, я відішлю тебе. Йди на північ. Йди до греблі. Візьми сестру і зроби все, як ми запланували.

— Алтаню, прислухайся до здорового глузду, — благав Чаґхань. — Не роби цього.

— Виконуй наказ, — різко сказав Алтань. — Іди або покинь Цике.

Жинь пірнула назад за стіну, серце їй шалено калатало в грудях.

Вона покинула свій пост, щойно почула, як Алтаневі кроки стихли на віддалі. Коли Жинь уже не змогла розгледіти з воріт його постать, вона кинулася вниз сходами й вибігла на відкритий шлях. Помітила Чаґханя та Цару — ті саме сідлали відпочилого коня.

— Рушаймо, — сказав Чаґхань сестрі, побачивши, що Жинь іде до них.

Однак Жинь вихопила віжки до того, як Цара змогла пришпорити коня.

— Куди ви? — запитала Жинь.

— Геть, — коротко відповів він. — Будь ласка, відпусти.

— Мені треба з тобою поговорити.

— Нам наказали поїхати.

— Я підслухала твою розмову з Алтанем.

Цара пробурмотіла щось своєю мовою.

Чаґхань сердито глянув на неї.

— Ти можеш хоч колись не пхати носа в чужі справи?

Жинь міцніше стиснула віжки.

— Про яку армію ви говорили? Чому ти не допоможеш йому?

Чаґхань примружив очі.

— Ти навіть не уявляєш, у що лізеш.

— То розкажи мені. Хто такий Фейлень? — голосно

1 ... 100 101 102 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макова війна, Ребекка Куанг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Макова війна, Ребекка Куанг"