Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Тільки не ця жінка, — відповів я й замислився, наскільки вірю самому собі.

Трепп знизала плечима.

— Як хочеш. Втім, я досі вважаю, що ти притрушений. У Кавахари є норці, які можуть таке робити, стоячи на головах.

Оскільки на пропозицію Кавахари надати технічну підтримку я не пристав виключно з інтуїтивних міркувань, я не відповів. Холодна впевненість у моїх одкровеннях про Банкрофта, Кавахару та Резолюцію 653 ослабла від учорашнього потоку відомостей для підготовки запуску, а відчуття спільного благополуччя повністю зникло, коли пішла Ортеґа. Тепер у мене були тільки тягар завдання, холодний світанок і шум хвиль на березі. Смак Ортеґи у мене в роті та тепло її довгоногого тіла, що пригорнулося до мого, було тропічним островом, що поступово зникає позаду мене.

— Як думаєш, у таку ранню годину вже відкриті якісь заклади з кавою? — запитав я.

— У такому містечку? — Трепп втягнула повітря крізь зуби. — Сумніваюся. Але по дорозі сюди я бачила кілька автоматів. Там має бути автомат з кавою.

— Машинна кава? — скривився я.

— Слухай, ти що, знавець сраний? Ти живеш у готелі, який є просто одним великим бісовим автоматом. Господи, Ковачу, надворі Епоха машин. Невже тобі ніхто не казав?

— Маєш рацію. Скільки до них?

— Пару кілометрів. Поїдемо моєю машиною — так Міні-Міс Повернення Додому не запанікує, прокинувшись і визирнувши з вікна.

— Згода.

Слідом за Трепп я перейшов вулицю до низького чорного транспорту, який здавався невидимим для радарів, і заліз у затишний салон з ледь відчутним ароматом пахощів.

— Це твоя?

— Ні, орендована. Взяла її, коли ми прилетіли з Європи. А що?

Я хитнув головою.

— Не має значення.

Трепп поїхала, і ми тихо промайнули вздовж набережної. Я виглядав зі зверненого до моря вікна і боровся з легким відчуттям роздратування. Після нетривалого сну в лімузині я нервував. Раптом мене знову почало душити все в цій ситуації, від відсутності розгадки у смерті Банкрофта до того, що я повернувся до куріння. Я передчував кепський день, а ще ж навіть не розвидніло.

— Ти думав, що робитимеш, коли це закінчиться?

— Ні.

Автомати ми знайшли на схилі між дорогою й берегом околиці міста. Вони явно були встановлені для пляжної клієнтури, але, судячи з того, що стояли вони в напіврозвалених будах, справи тут ішли не краще, ніж у агенції передачі даних «Елліотт». Трепп припаркувала машину носом до моря й пішла по каву. Я бачив з вікна, як вона копала й гамселила автомат, аж поки він не віддав два пластикові стаканчики. Віднісши їх до машини, вона передала мені мій.

— Хочеш випити тут?

— Так, чому би й ні?

Ми потягнули за язички на стаканчиках і послухали, як вони шиплять. Механізм підігрівав напої не надто добре, але смакувала кава пристойно та ще й однозначно мала хімічний ефект. Я відчував, як моя втома поступово зникає. Ми неквапом пили та стежили за сонцем з-за вітрового скла, занурившись у майже товариську тишу.

— Я якось пробувалася на посланця, — раптом сказала Трепп.

Я з цікавістю скоса позирнув на неї.

— Та невже?

— Так, давно. Мене не взяли через характеристику. Сказали, відсутня здатність до відданості.

Я гмикнув.

— Воно й не дивно. Ти ж ніколи не була в армії?

— А ти як думаєш? — вона дивилася на мене так, ніби я щойно припустив, що вона колись розбещувала дітей. Я втомлено захихотів.

— Я думав, що ні. Розумієш, річ у тому, що там шукають майже психопатичних характерів. Тому вони й набирають новачків передусім саме з армії.

Трепп явно засмутилася.

— У мене майже психопатичний характер.

— Так, я в цьому не сумніваюся, та суть у тому, що кількість цивільних з такими характерами та чуттям командного духу досить обмежена. Це ж протилежні цінності. Ймовірність того, що вони обидві природнім шляхом з’являться в однієї людини, майже нульова. Військова підготовка робить із природнім порядком речей казна-що. Вона знищує будь-який опір психопатичній поведінці, водночас розвиваючи фанатичну відданість групі. Повний комплект. Вояки — ідеальний матеріал для посланців.

— Ти так говориш, наче мені пощастило.

Я кілька секунд подивився на обрій, згадуючи.

— Так, — я допив каву. — Вертаймося.

Коли ми поверталися вздовж набережної, у тиші між нами щось змінилося. Щось нематеріальне, але водночас таке, що ігнорувати його було неможливо, як дедалі яскравіше світанкове світло довкола машини.

Коли ми зупинилися біля фасаду агенції передачі даних, на нас уже чекала Айрін Елліотт, спершись на бік лімузина і стежачи за морем. Її чоловіка не було.

— Краще залишайся тут, — сказав я Трепп, виходячи назовні. — Дякую за каву.

— Пусте.

— Тоді я, мабуть, ще довго бачитиму тебе на екрані заднього огляду.

— Ковачу, я сумніваюся, що ти взагалі мене бачитимеш, — бадьоро відповіла Трепп. — Мені це дається краще, ніж тобі.

— Це ми ще подивимося.

— Так, так. Побачимося, — коли я пішов геть, вона підвищила голос. — І не облажайся з тим запуском. Це б дуже засмутило нас усіх.

Вона здала назад на десяток метрів, підняла її в повітря демонстративним поштовхом носом донизу, який розбив тишу вереском турбін, і ледве встигла проминути наші голови, перш ніж підскочити вгору й полетіти над океаном.

— Хто це був? — у Айлін Елліотт був хрипкуватий голос, наче вона перед цим забагато плакала.

— Дублерка, — відсторонено промовив я, дивлячись, як машина летить над розтрощеним авіаносцем. — Працює на тих самих людей. Не хвилюйтеся, вона — друг.

— Вам вона, може, і друг, — з гіркотою відповіла Елліотт. — А мені — ні. Ніхто з вашого брата мені не друг.

Я подивився на неї, а тоді перевів погляд назад, на море.

— Згода.

Тишу порушували тільки хвилі. Біля полірованого корпусу лімузина посунулася Елліотт.

— Ви знаєте, що сталося з моєю донькою, — сказала вона мертвим голосом. — Знали весь час.

Я кивнув.

— І вам це до сраки, еге ж? Ви працюєте на людину, що використала її, як туалетний папірець.

— Її використовувало багато чоловіків, — жорстоко відповів я. — Вона дозволяла собою користуватися. А ще я певен, що ваш чоловік казав вам, чому вона це робила.

Я почув, як Айрін Елліотт перехопило дихання, і зосередився на обрії, де у передсвітанковому мороці губився катер Трепп.

— Вона робила це з тієї ж причини, з якої спробувала шантажувати людину, на яку я працював, з тієї ж причини, з якої вона спробувала вплинути на дуже неприємну людину на ім’я Джеррі Седака, а той згодом її «замовив». Вона зробила це заради вас, Айрін.

— Ах ти чмо, — серед тиші залунав її