Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

роби те, що велю тобі, так-бо говорить Дух Святий, що мають їсти люди ці до ситости, а нам досить залишиться". Пішов же Домитіян у хлібницю, де було мало хлібів, але не зміг відчинити дверей, бо Боже благослвення наповнило її до верху хлібами. Прикликав же одного з братів, вийняли двері — і посипалися хліби з комори. Таке ж щодо вина та єлею було благословення — посуд раптом наповнився, і їли всі й наситилися. Три місяці не могли двері вставити на місце через велику кількість хлібів, яких не зменшувалося, як же колись у гостинної тої удовиці зі Сарепти Сидонської відро муки і горнець єлею не порожніли. Домитіян дивувався чудові тому, кинув себе в ноги учителеві, прощення просячи. Старець же, покаравши його, поучив його про гостинність та уповання на Бога. З того часу почала примножуватися Лавра, і благословитися щедротами всілякими й розширюватися будівництвом келій, і відправлялися в церкві божественні Таїнства щодня. Необхідно ж було економові на потребу монастирську придбати худоби багато для послуговування братам. Був же у Лаврі один брат на ім'я Авксентій, родом з Азії, придатний для служби монастирської, — його просив економ, щоб був скотарем, стеріг і пас мулів та ослів лаврських. Він же не послухав. Економ же взяв обох пресвітерів, Йоана і Киріона, і з ними просив Авксентія прийняти ту службу. Він же ніяк не слухав їх. Коли ж настала субота, коли можна було з великим отцем про монастирські розмовляти справи, розповів економ преподобному про непослух Авксентія. Прикликавши-бо Авксентія, преподобний говорив до нього: "Послухай нас, дитино, прийми службу, яку наказую тобі". Він же відповідав: "Не можу, чесний отче, три-бо мені перешкоджають речі. Перша — незнання землі цієї, бо не вмію бесідувати по-тутешньому; друга — страх гріховного упадку. Третя та, що, турбуючись про худобу, не зможу безмовним бути і перебувати в Бозі". Великий же Євтимій сказав: "Просимо Бога, щоб ніякої пакости не мав ти з того, знає-бо Бог, що задля страху перед Ним служиш рабам Його. Послухай Господа, Який каже: "Не прийшов, щоб служили мені, але щоб служити їм". І знову: "Не чиню волі моєї, але волю Отця, що послав мене". Так святий умовляв його, та озлобився Авксентій і непослушливий був. Тоді розгнівався преподобний і сказав: "Ми, дитино, радимо, що на користь тобі є, ти ж не слухаєш — побачиш-бо винагороду непослуху". Не встиг святий цього вимовити — зразу Авксентій впав на землю біснуватий, тремтів і трясся. Отці, що там стояли, просили за нього святого і ледь впросили — підняв його і, знаменням хресним ознаменувавши, зцілив. Авксентій-бо, до тями прийшовши, припадаючи, прощення просив. І говорив йому святий: "Послух — це велика чеснота, послуху ж Бог потребує більше, ніж жертви, непослух же смерть приносить". І помолився за нього, благословивши його, сказав: "Здоровий будь, більше не гріши, щоб гірше тобі не було". І так Авксентій прийняв службу зі старанням.

Двоє якихось братів, Маро і Климатій, стомившись важким у Лаврі життям, вирішили вночі втікати. І вже готувалися. Відкрилося те преподобному Євтимію: бачив-бо диявола, що запряг обох і тягнув їх у сіть смертну. Прикликавши-бо їх, преподобний повчав про терпіння і достатню бесіду розгорнув, просив і наказував, щоб зупинилися від некорисного наміру. Говорив же, що всюди треба себе пильно оберігати. Адам в раю заповіді Божі переступив, Йов же, на гнойовищі сидячи, зберіг їх. Додав же і це повчання, говорячи: "Не годиться приймати помислів злих, які приносять понурість і печаль чи ненависть на місце це і на тих, що живуть з нами, ані слухати думок, які радять перейти на инше місце, але годиться щогодини тверезим бути і від підступів бісівських відлучати ум свій, щоб переходом на инше місце устав наш не зруйнувався: дерево-бо, яке часто пересаджують, плоду не дає. Коли ж захоче хтось вчинити щось на місці, на якому живе, і не зможе, то хай не думає, що десь виправить, — не місцем-бо, але волею і вірою чеснота здійснюється. Послухайте ж повість одну, її ж від єгипетських чорноризців чув. Брат один жив у спільному монастирі в Єгипті й часто гнівався та бентежився, і були уста його сповнені сварки. Занепавши духом вийшов з монастиря і, оселившись один осібно, думав собі, що, не маючи з ким говорити, відійде від звичаю гнівного. В один же із днів налив кухоль води задля якоїсь потреби і поставив — той перекинувся, налив знову другий, поставив — посуд же той знову перевернувся, було так і втретє. Брат же, зваблений бувши бісом, розгнівався на кухоль і розбив його, знищивши. Це Євтимій святий коли говорив, Климатій розсміявся, старець же, поглянувши на нього, сказав: "Хіба й ти зваблений бісом, що так безумно смієшся. Чи не чув ти Господа, який тих, що сміються, робить окаянними, а тих, що плачуть, робить блаженними?" Те сказавши, відвернувся від Климатія і у внутрішню свою келію пішов. Климатій же зразу впав ниць, тремтячи: напали-бо на нього якийсь страх і жах. Був же там тоді Домитіян, він зібрав якихось отців і, увійшовши до преподобного, просив за Климатія, щоб пробачив йому. Послухавши їх, святий вийшов і, піднявши лежачого, хресним знаменням полікував його, кажучи: "Запам'ятай собі відтепер і слухай слів отчих, наче слів Божих, і будь весь оком, як же про херувимів чуємо, пильнуючи себе уважно всюди, бо посеред сітей ходиш". Так напоумивши брата й умовивши обох, що вирішили втікати, відпустив їх зі своєї келії виправленими.

У ті часи збирався собор вселенський третій у Ефесі на злочестивого Несторія. Прийшов же з Мелитинського граду в Палестину задля поклоніння Синодій той, який з Акакієм учителем був преподобному в час юности його. Той Синодій, через те що мав у Лаврі Євтимієвій трьох своїх вищеназваних синів: Стефана, Андрея та Гаїна, — прийшов-бо в ту Лавру. І цілувавши преподобного Євтимія, розповів йому про нечестя єресі Несторієвої, який з Божого допусту патріярхом є Константинограда, злим своїм вченням усю збентежив вселенну. Сповістив же йому про ревність за правовір'ям блаженного Кирила, архиєпископа Олександрійського, і Акакія, єпископа Мелитинського, який був колись учителем його. І радів за них преподобний. Звелів же Петрові, який був колись Аспевет, а в той же час вже як єпископ сарацинський на собор Ефеський з иншими палестинськими єпископами йшов, щоб тримався Кирила й Акакія, і за ними всіляко нехай поборює. Коли відбувся собор і скинення Несторія, єпископ Петро повернувся, розповів детально все,