Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

був такий. Син старійшини села Аристовуліяди мучений був нечистим духом. Він із криком сильним прикликав ім'я Євтимія: Бог так невидимо звелів. Батько ж і родичі ретельно повсюди про Євтимія питали: хто є і де перебуває? Тоді довідавшись, що між Параварихом і Аристовуліядою живе в Давидовій печері, прийшов до нього батько, ведучи сина біснуватого. Коли той побачив святого, зразу кинув його біс і вийшов. Про це чудо стало відомо, прийшли до святого багато з навколишніх сіл і монастир йому створили. І зійшлися брати, перебували в нього, Бог подавав їм їжу. Там святий багатьох від маніхейського зловір'я до правовір'я навернув, і Манента, єресі начальника, проклясти вмовив. Тоді, втомившись від великої кількости тих, що до нього приходили, сказав до учня свого Домитіяна: "Ходімо, дитино, відвідаймо преподобного Теоктиста і братію". І пішов. Коли зближалися до кеновії, знайшов місце на горі, для себе добре, на ньому ж пізніше склалася його Лавра, бо було рівне, і безмовне, і повітря там було здорове. І сів у печері, що там знайшлася, малій, в ній же і тіло його після переставлення було поховане. Блаженний же Теоктист, про прихід його довідавшись, вийшов скоро привітати його. І просив, щоб ішов і мешкав у своєму місці в кеновії з братами. Той же не захотів, проте обіцяв у всі неділі на церковні приходити співи. Чув же Аспевет, названий Петро, що преподобний Євтимій повернувся на місце своє, радий був і, взявши багато агарян з жінками та дітьми, прийшов до нього, і просив його сказати їм спасення слово. Старець же, досить повчивши їх, навернув до Христа всіх, що з Аспеветом прийшли, і, привівши їх у нижній монастир, хрещенням святим просвітив, і перебував з ними сім днів, повчаючи й утверджуючи їх у вірі. Тоді повернувся у свою печеру, бо дуже любив безмовність. Аспевет же, Петро, бачивши, що не має старець келії, але в печері малій перебуває, прикликав будівничих-каменярів і збудував святому три келії, і малу церкву, і хлібницю, і яму велику — два жолоби на зібрання води — викопав, і всі потреби задовольнив, щоб нічого не бракувало преподобному. Агаряни ж новоохрещені ніяк не хотіли відлучитися від преподобного, але, бажаючи завжди солодких його насичуватися повчань, просили святого, щоб звелів їм поблизу себе жити. Він же не благоволив у тому, боявшися, щоб не зруйнувалася до останку безмовність його, але вів їх на инше місце, для поселення зручне, звелів їм побудувати доми собі та церкву. Уставив же їм пресвітерів і дияконів, і множилося їх зібрання щодня: багато з агарян приходило до них і приймало святе хрещення. А преподобний, часто відвідуючи їх, Слова Божого навчав. Було поселення їх, як град, велике — просив преподобний патріярха Єрусалимського Ювеналія, щоб Петра, Теревонового батька, висвятив єпископом для новопросвітлених агарян. І став Петро єпископом, добрим на користь для багатьох сарацинських людей, які віру святу визнали. Досить про сарацинів, говорімо ж знову про Євтимія Великого.

На місці тому, на якому безмовствував преподобний, не хотів мати співмешканців собі і через те ні кеновії, ні Лаври не влаштовував, але всіх, хто приходив до нього, щоб постригтися, відсилав у нижній монастир до преподобного Теоктиста. Також і коли хтось приносив йому щось на потребу тілесну — усе в монастир Теоктистовий відсилав. Коли ж захотів Бог населити місце те більшою кількістю ченців, звелів Великому Євтимієві у видінні, щоб не відганяв тих, хто приходить до нього задля спасіння. Одного разу троє прийшло братів по плоті, горіли духом на чесноти, імена їхні: Косма, Хрисип і Гавриїл, у Кападокії народжені, в Сирії ж виховані. І не хотів старець прийняти їх: і тому що любив свою безмовність, і тому, що бачив, які вони молоді, а найбільше тому, що наймолодший їхній брат Гавриїл скопцем був із лона матері і юний вельми, подібний же лицем на дівчину. Тоді преподобному було одне явлення божественне уночі, яке говорило йому: "Прийми братів цих, бо Бог послав їх сюди, і після того не завертай нікого, хто хоче спастися". Тоді святий прийняв їх і сказав до старшого брата Косми: "Ось я прийму тебе, як же мені Бог велить. Зроби ж ти те, що я накажу: не давай наймолодшому братові виходити з келії, щоб ніхто з инших братів його не побачив. Не добре-бо є, щоб жіночий вид у Лаврі жив, щоб не зрушилася на когось ворожа боротьба. Тоді прорік йому святий те, що має бути, говорячи: "Ти, як же я думаю, недовго маєш тут затриматися, бо хоче Бог вручити тобі єпископство Скитопольської Церкви". Що й збулося. Після цього почав преподобний приймати всіх, що приходили. Прийняв Домна Антіохіянина, який був сином Йоана, архиєпископа Антіохійського. Прийняв й инших трьох братів-мелитян, братанків Синодія того, що з Акакієм учителем був Євтимієві, імена ж їх Стефан, Андрій і Гаян. Після них Йоана, пресвітера раїтського, і Анатолія, і Таласія. Тоді Киріона із Тиверіяди, пресвітера церкви святого мученика Василія у Скитополі. Цих прийнявши, звелів єпископу Петрові, щоб спорудив їм малі келії і прикрасив церкву всією красою. І так швидко влаштував Лавру за образом тої Лаври, що й у Фарі. І прийшов патріярх Єрусалимський Ювеналій, маючи зі собою святого Пасаріона, який був тоді Хор'єпископ, і Ісихія, пресвітера та учителя церковного, й освятив Лаврську церкву в п'ятдесят другий рік від народження Євтимієвого. Поставив же і двох дияконів — Домитіяна і Домна. А пресвітерами були Йоан і Киріон. Возвеселився ж духом Великий Євтимій через освячення своєї Лаври, а найбільше — що побачився із патріярхом, із Пасаріоном же Преосвященним і богословцем Ісихієм — відомими світилами. Але святий Пасаріон, не минуло й семи місяців з того часу, із життя цього відійшов: був він у старості глибокій.

Після освячення Лаври в перший рік Домитіян був економом поставлений. Терпіли ж з отцем брати велику нестачу спершу і брак потрібного. Проте Бог думав про рабів Своїх. Трапилося так, що тоді багато вірмен зі святого града на Йордан сходило, звернули праворуч і прийшли до Лаври: Бог так влаштував, щоб чеснота і віра великого отця світлішою явилася, — було ж їх не менше чотирьохсот мужів. Бачив же їх старець і, що голодні, пізнав, прикликав Домитіяна-економа і говорив: "Постав людям цим їсти". Той же сказав: "Отче, не має келар стільки, щоб наситити й десятьох мужів. І де візьмемо хлібів для стількох людей?" Святий же, пророчого дару сповнений, прорік: "Іди і