Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

130
0
26.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пливе човен - води повен" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 111
Перейти на сторінку:
Розділ 45

От завжди так, задумаєш щось, як усе навколо беркиць — і про плани можна забути. Не дарма древні греки любили казати, що як хочеш розсмішити богів, то розкажи їм про свої задуми. І п'яти хвилин не минуло, як ми тримали за комір Хасана і збиралися шукати Олесю, а тепер — турок втік, дівчина сама знайшлася, та ще й принесла звістку, що ватаг контрабандистів, якого навіть до уваги не брали, горить бажанням побачитися з нами ще раз. Не питаючи згоди.

Правда, звістка Олесі тільки мені здалася важливою. Розлючені втечею шпигуна, козаки навіть зраділи, що буде на кому зло зірвати. Переглянулися і рішуче посунули до дверей.

Розумію, бо й сам останнім часом, я теж все частіше переходжу в розряд любителів побитися, але треба ж хоч іноді головою працювати, а не тільки шаблею махати.

— Василю! Семене! Стривайте...

— А тепер чого? — пробурчав Полупуд. — Чекати поки і ці розбіжаться? Навіть не буде кому пику натовкти.

— Воно б добре, звичайно... — розвів я руками. — Але, боюся, що аж так нам не пощастить...

Вгадав. Ще говорив, а в двері будинку вже стукали. Голосно і настійливо.

— Хасан-ага! — долинуло знизу. — Це я — Чорнота! Вибач, що так пізно турбую... Але наші спільні друзі досі не повернулися з міста. Човни на березі... Побоююся, як би чого не трапилося! Чуєш?

— Он як? — почухав підборіддя Тіпун. — Звідки така дбайливість?

— Тому що дурні... — Василь невдоволено смикнув вус. — Не вистачило розуму хоч один човен на воду спустити. От Чорнота і здогадався, що ми нікуди не попливли — значить, і Ворона чекати марно. А для нього тільки це має значення. Піду, покажуся. Начебто, переговори тривають...

— Думаю... не варто.

Це не я, Тіпун зупинив.

— Чому?

— Річ у тім, Василю... Що досі все занадто просто складалося. Чому Чорнота привів нас просто до Хасана? Я питав — торговців шкірами в Кизи-Кермені декілька. І наш турок, серед них, не найбагатший. Але контрабандист про решту навіть не згадував. І прислуга Чорноту добре знає...

— І що?

— А то, що у змові вони. Або турок приплачує Чорноті за таких як ми.

— Думаєш? — ще раз смикнув вус Полупуд, а потім чомусь на мене подивився. Тіпун теж. Навіть Олеся, яка більше не промовила ні слова, і та дивилася в мій бік.

— Чого ви? Я що, найрозумніший? Але, якщо мою думку знати хочете, краще б Семен помилявся. Тим паче, що «рибалка» нам ніяких листів не давав, а ось з міською вартою він на короткій нозі. Вплутаємося в бійку — матимемо справу не тільки з розбійниками, але і зі стражниками.

— Так... — Семену мої слова сподобалися більше, ніж Полупуду і Олесеві. — З Чорнотою нам зараз краще не стрічатися. Пояснити, куди подівся господар, буде складно... тіпун мені на язик.

— Давайте, підемо не прощаючись. Василь, ти хотів зламати шафу? Тепер це найрозумніше, що можна зробити. І чим швидше, тим краще.

Козака просити не довелося. Накинувся на меблі, як ведмідь з хворим зубом на сухого граба. Тільки тріски полетіли.

Справді, ведмідь... Не міг тихіше?

— Ей! Хасан-ага! Що за гармидер? Що відбувається?! Допомога не потрібна?!

— Або ламайте швидше, або треба Чорноту заспокоїти. Поки він все місто на ноги не підняв.

Взагалі-то, я хотів розштовхати одного зі слуг, і тримаючи його під дулом пістоля, змусити вийти і поговорити. Краще негра. Вночі по його обличчю нічого не зрозуміти. Але Олеся вирішила інакше. Мабуть, і в неї, як у Полупуда, накипіло. Мить, і дівчина опинилася біля вікна. Ще секунда — стулки відчинилися, а вниз полетіла чергова порцелянова ваза. Не їх день сьогодні...

Внизу пролунав звук удару, здавлений стогін і щось важко, але м'яко впало на землю.

— Твою дивізію! Ти що твориш?!

— Тихо ж стало... — безвинно закліпала дівчина.

Цікаво, як надовго. Якщо поцілила Чорноту, то маємо час, поки його люди приведуть отамана до тями. А якщо…

Додумати до кінця цю сумну думку мені не дав радісний крик Василя!

— Готово! Щоб мені жодної чарки горілки не випити!

Вип'є, поза всякими сумнівами. Гора уламків, трісок та битого начиння, які раніше були шафою, а головне — темніючий в стіні отвір, з якого віяло підвальною вогкістю — були цьому найкращим доказом.

— Пішли... — Тіпун взяв зі столу триніг з палаючими свічками і, тримаючи його так, щоб світло падало під ноги, ступив у прохід.

Василь згріб з полиці кілька товстих свічок, запалив їх і вручив по одній нам з Олесею.

— Чого чекаєте? — пробурчав таким тоном, ніби саме він весь вечір умовляв усіх скористатися таємним лазом, а ми до сих пір впираємося. — Ідіть за Семеном... Я ще затримаюся трохи. Треба двері завалити...

Мені навіть в голову не прийшло, пропонувати Полупуду допомогу в такій справі. Все одно, що «Жигулі» вирішили б підсобити «Уралу» або «Кіровцю». Василь сам зробить тут непрохідні завали навіть не спітнівши.

Як справжній джентльмен я пропустив Олесю вперед. Чого боятися... Якщо в проході і були якісь пастки, Тіпун їх уже знайшов і знешкодив. Але, швидше за все, нічого подібного тут не було. Банальний запасна нора для швидкої втечі. Але, навіть його наявність підіймала в моїх очах ранг Хасана Даудовича. Не по чину звичайному хлопцю на побігеньках, яким він себе виставляв, такі перестороги. Резидент дефтерхани — не нижче. Правда, це не суперечило тому, що рішення все ж приймалися в Стамбулі, хоча б тим самим ібн Керімом, помічником Великого візира.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 101 102 103 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"