Читати книгу - "Шантарам"

Але над головою Парваті палахкотіли очі Нандити, її матері. Це була огрядна молодиця, що за габаритами втроє перевершувала своїх доньок. У її погляді читалося прагнення злупити з нас якнайбільше і презирство до чоловічої статі. Я всміхнувся їй і похитав головою. Її усмішка, яку вона послала у відповідь, нагадувала злобний оскал воїнів народу маорі, який вони демонструють ворогам, щоб на смерть перелякати їх.

— Останнім подвигом Вікрама,— провадив Дідьє,— було приборкання коня, узятого напрокат на пляжі Чаупаті, і виконання верхи на нім серенади під вікном Летиції на Марин-драйв.

— Це принесло йому успіх?

— На жаль, non[89]. Коли Вікрам дійшов до найзворушливішої частини серенади, кінь від надміру почуттів навалив на тротуарі солідну купу merde[90], що викликало велике невдоволення всіх сусідів Летиції, й вони закидали Вікрама гнилими недоїдками. Цікаво, що найбільшими покидьками поціляла в нього сама Летиція.

— C’est l’amour[91],— зітхнув я.

— Авжеж! — погодився Дідьє.— Гнилля і merde — c’est l’amour. Боюся, якщо так справа піде далі, мені доведеться втрутитися. Вікрам Дуріє від кохання, а Летті дурнів терпіти не може. А от у Мауриціо справи йдуть набагато успішніше. Він прокручує якісь оборудки разом з Моденою і, як мовиться, при грошах. Мауриціо стає відомим ділком у Колабі.

Знову пішов дощ, і крізь вікно було видно, як люди рятуються від нього і перестрибують через калюжі, задерши штани і сарі.

— Не далі як учора,— сказав Дідьє,— Модена прибув у «Леопольд», у власній машині з шофером, а Мауриціо вихвалявся « Ролексом » за десять тисяч доларів. Проте...— він замовк, відпиваючи чай з блюдечка.

— Що «проте»? — нетерпляче запитав я.

— Проте в їхніх оборудках дуже багато ризику. Мауриціо часто поводиться в справах непорядно. Якщо він наступить на мозоль людям, яких краще не чіпати, це може погано скінчитися.

— А ти сам? — змінив я тему розмови, боячись видати свою зловтіху з приводу загрози, що нависла над Мауриціо.— Хіба ти не заграєш з небезпекою? Я чув, твій новий... ну, знайомий — суща маріонетка. Летті каже, що у нього вибуховий характер, і вивести його з себе дуже легко.

— Та ні,— відмахнувся Дідьє.— Він не небезпечний. Але на нерви він діє, а це набагато гірше, пest-ce pas[92]? Легко ужитися з небезпечною людиною, ніж із тим, хто тебе дратує.

Прабакер купив три цигарки «біді» і, тримаючи всі три в одній руці, підпалив їх одним сірником. Віддавши нам з Дідьє по одній, він сів на своє місце, задоволено пускаючи дим.

— Ще одна новина: Кавіта змінила роботу, перейшла в «Noonday». Пише тепер для газети великі тематичні статті, а від цього, кажуть, недалеко і до посади редактора відділу. На це місце було багато кандидатів, але перемогла Кавіта, і вона на сьомому небі.

— Мені подобається Кавіта.

— А знаєш,— протягнув Дідьє, дивлячись на тліючий кінчик цигарки, і поглянув на мене, щиро дивуючись з власних слів,— і мені теж!

Ми знову засміялися, і я навмисно штовхнув Прабакера під бік. Парваті спостерігала за нами краєчком ока.

— Послухай,— запитав я,— тобі що-небудь говорить це ім’я?

Я витягнув з кишені візитну картку і простягнув її Дідьє.

— Ну ще б! — озвався Дідьє.— Цей Борсаліно дуже відомий. Його називають Викрадачем Трупів.

— Корисне знайомство!..

Прабакер знову несамовито зареготався, але цього разу я поклав руку йому на плече.

— Кажуть, коли Хасан Обіква викрадає чиєсь тіло, його навіть сам біс не знайде. Ніхто більше ніколи його не бачить. Jатаіs[93]! А ти звідки Його знаєш? І звідки картка?

— Ну, я тут випадково зустрівся з ним...— відповів я, ховаючи картку в кишеню.

— Будь обережний, друже,— кинув Дідьє, засмутившись із того, що я не захотів посвятити його в деталі мого знайомства з Хасаном.— У своєму гетто цей Обіква справжній король, чорний король. А ти ж знаєш приказку: «Якщо король ворог — це погано, якщо друг — ще гірше, а вже якщо родич — вважай, ти пропав».

До нас підійшов гурт молодих робітників. Вони отримали платню і дуже тішилися. Хлопці по черзі поздоровкалися зі мною за руку і замовили нам по чашці чаю з тістечками.

— Ця робота на благо суспільству дуже тобі личить,— зауважив Дідьє з лукавою усмішкою.— Ти повний життя і виглядаєш просто чудово — якщо не звертати уваги на синці і подряпини. Гадаю, Ліне, в глибині душі ти нехороша людина. Тільки украй зіпсована особа може так розцвісти від суспільно корисної праці. Хорошу людину така робота зморила б і засмутила.

— Ну, значить, так і є... Карла говорила, що коли ти бачиш щось погане в людях, то зазвичай маєш рацію.

— Ти мені лестиш, друже. Так і запишатися можна!

Раптом біля чайної загуркотіли барабани, потім озвалися флейти і сурми.

— Що це за парад? — запитав Дідьє, кивнувши на юрбу, що йшла біля чайної.

— Це Джозеф! — вигукнув Прабакер.— Джозеф і Марія. Дивіться, он вони йдуть!

Справді, в оточенні родичів і друзів до нас повільною врочистою ходою наближалися Джозеф і Марія.

Слухаючи той оркестр, я пригадав випадок, що стався зі мною у в’язниці. Мене перевели до іншої камери, й на новому місці я виявив мишеня, котре щоночі пролазило крізь ґрати вентиляції. Ув одиночній камері у тебе виробляються дві корисні властивості: терпіння і наполегливість у досягненні мети. Застосувавши ці властивості, я за допомогою маленьких шматочків їжі за декілька тижнів приручив мишеня, і воно їло у мене з долоні. Коли мене перевели на нове місце, я розповів про мишеня своєму новому сусідові, який до цього здавався мені нормальною людиною. Наступного ранку він запросив мене подивитися на мишеня Він зловив довірливе звірятко і розіпнув його головою вниз на хресті виготовленому з поламаної лінійки. Розповідаючи мені, як воно чинило опір, коли він прив’язував його за шию ниткою, в’язень аж реготав. Його здивувало, як важко було загнати канцелярські кнопки в ті крихітні тремтячі лапки.

Після цього випадку мені довго не давало заснути питання: чи виправдані наші вчинки? Хоч що ми робимо, навіть з найкращими намірами, ми порушуємо природний хід речей і ризикуємо накликати лихо, якого не сталося б без нашого втручання. Я пригадав слова Карли про те, що зло породжене стараннями людей змінити щось на краще.

Я подивився на дітлахів, що плигали