Читати книгу - "Маятник Фуко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я підійшов до буфету. Там були карафки з кольоровими рідинами, але мені не вдалося їх зідентифікувати. Я налив собі жовтого напою, подібного на вино, він був непоганий, без сумніву міцний, смаку старої наливки. Можливо, що у ньому було ще щось: у мене почало паморочитися в голові. Навколо мене юрмилися facies hermeticae поруч із суворими обличчями префектів на пенсії, я вловлював уривки розмов…
«На першій стадії ти мусиш установити зв’язок з іншими умами, відтак проектувати в інші істоти думки та образи, заряджати місця емоційними полями, здобувати владу над тваринним царством. На третій стадії намагайся спроектувати свого двійника в якусь точку простору — це білокація, як у йогів, ти повинен з’явитися одночасно у кількох різних подобах. Відтак належить перейти до надчуттєвого пізнання рослинних сутностей. Насамкінець спробуй здійснити розчленування — треба зосередитись на теллюричній формі тіла, розчинитися в одному місці й з’явитися в іншому, цілою особою, кажу тобі, а не лише у двійникові. Остання стадія, продовження фізичного життя…»
«Не безсмертя…»
«Не відразу».
«А ти?»
«Для цього потрібне зосередження. Не приховую від тебе, що це важко. Розумієш, мені вже не двадцять років…»
Я знайшов своїх супутників. Вони саме заходили до покою з білими стінами та заокругленими кутами. У глибині, неначе в музеї Ґревена — але образ, який спав мені на гадку того вечора, то був вівтар, який я бачив у Ріо в шатрі умбанди, — дві воскові статуї майже в натуральну величину, зодягнені у парчову тканину, яка здалася мені вельми дешевенькою. Одна статуя зображала даму на троні у вкритій блискітками білосніжній, чи майже білосніжній, одежі. Над нею на дротах висіли створіння невиразної форми, виготовлені, як мені здалося, з плюшевої тканини. В одному кутку з гучномовця долинав звук далеких сурм, дуже чистий, можливо, щось із Ґабрієлі, і звуковий ефект був набагато вишуканіший, ніж візуальний. Праворуч стояла ще одна жіноча постать, зодягнена в одяг з кармазинового оксамиту з білим поясом, на голові — лавровий вінок, поряд позолочені терези. Альє пояснював нам значення різних символів, але я збрехав би, якби сказав, що приділяв його поясненням велику увагу. Мене цікавив вираз обличчя запрошених, які переходили від фігури до фігури з виглядом глибокої шаноби і зворушення.
«Вони нічим не відрізняються від тих, хто ходить до каплиці, щоб побачити чорну богородицю у вишитій одежі, вкритій срібними сердечками», мовив я до Бельбо. «Невже вони думають, що це справді матір Христа у плоті й крові? Аж ніяк, але не думають вони й протилежного. Вони насолоджуються подібністю, переживаючи виставу як видіння, а видіння — як реальність».
«Авжеж», сказав Бельбо, «але проблема полягає не в тому, щоб знати, кращі вони чи гірші від людей, які ходять до каплиці. Я запитав себе, а хто ж ми такі? Ми, які вважаємо Гамлета правдивішим від нашого двірника? Чи маю я право судити їх, якщо я шукаю собі мадам Боварі, щоб мати кому робити сцени?»
Діоталлеві хитав головою і говорив мені тихо, що не слід відтворювати образи божественних речей і що все це епіфанії золотого тільця. Але йому було весело.
58
Тому алхімія — се непорочна блудниця, яка має багато полюбовників, але всіх обманює і нікого не бере у свої обійми. Вона перетворює гордіїв у недоумків, багатіїв — у злидарів, філософів — у бовдурів, а обдурених — у красномовних облудників…
(Trithemius, Annalium Hirsaugensium Tomus II, S. Gallo, 1690, 225)
Раптом залу огорнув півморок і стіни засвітилися. Я зауважив, що вони були на три чверті покриті півкруглим екраном, на який мали проектуватися зображення. Коли зображення з’явилися, я зрозумів, що частина стелі та підлоги була зроблена з матеріалу, який відбивав світло, світло відбивали також деякі предмети, які раніше вразили мене своєю неоковирністю — блискітки, терези, щит, кілька мідних чаш. Ми занурилися у водянисте середовище, де зображення множилися, розділялися, зливалися з тінями присутніх, на підлозі відбивалася стеля, а на стелі — підлога, і все разом відбивало фігури, які з’являлися на стінах. Разом з музикою залою розійшлися ледь уловимі запахи, спершу індійські куріння, потім інші запахи, менш виразні, іноді неприємні.
Спершу півморок перейшов в абсолютну темряву, відтак, під протяжне булькання, кипіння лави, ми опинилися в кратері, де в’язка і темна речовина клубилася в переривчастому палахкотінні жовтого та синюватого полум’я.
Масляниста і клейка вода парувала догори, потому дощем або росою спадала додолу, а навколо блукав запах смородливої землі, дух плісняви. Я дихав повітрям могили, тартару, пітьми, навколо мене лилася отруйна рідина, протікаючи поміж язиками гною, гумусу, вугільного пилу, болота, посліду, диму, свинцю, лайна, ропи, чорніша чорноти, але тепер вона прояснювалася і з’явилися дві рептилії — одна голубувата, інша червонувата — з’єднані у своєрідних обіймах, кусаючи одна одну за хвоста й утворюючи щось на кшталт єдиної круглої фігури.
То було так, ніби я перепив алкоголю, я більше не бачив своїх товаришів, які зникли в півмороці, не впізнавав фігур, що ковзали поруч зі мною, відчуваючи їх як безформні, текучі обриси… Саме тоді я відчув, як хтось схопив мене за руку. Я знав, що це неправда, і все ж тоді я не наважився обернутися, щоб не зрозуміти, що я обманююся. Але я відчув парфуми Лоренци і лише тоді зрозумів, як сильно я її бажаю. То не міг бути ніхто інший, опріч Лоренци. Вона була там, аби продовжити бесіду, що складалася з шелесту, зі шкряботіння нігтів об двері, бесіду, яку вона перервала попереднього вечора. Здавалося, що сірка і ртуть з’єдналися у вологому теплі, яке примушувало пульсувати мою пахвину, але без ґвалтовности.
Я очікував Ребіса, андрогінного юнака, філософську сіль, увінчання Білого твору.
Мені здавалося, що я знаю все. Можливо, мені пригадалося прочитане за останні місяці, а можливо, Лоренца доторком своєї руки передавала мені свої знання, я відчував її ледь спітнілу долоню.
Мене здивувало те, що я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.
