Читати книгу - "Астальдо"

Тепер побагрянів Фіндекано. Але Нолофінве знав межу жартам і перестав мучити молодят.

— Мій батьку і князю, — сказав Фіндекано, щоб відвернути батькову увагу від Еріен, — ми звільнили з полону Нолдо Ферена…

— Начільника моїх вивідачів? Отих, що зникли? Де він, синку?

Ферена відвели до просторої кімнати лівого крила замку, де стояли ложа, заслані білим полотном. На одному з них вже спочивав цілющим сном Синьагіл, і ніжне обличчя юного Ельда освітлювала усмішка… Що снилося йому? Сади Валінору, чи материні ласкаві долоні… А може — ота Арда без Морінготто, оновлена Арда, яку Нолдор бажали добути своїми клинками…

Біля ложа Ферена стояло дві цілительки — Лаурендіе і та, друга, котра повела за собою Синьагіла. Фіндекано згадав її ім’я — Туїлінде…

— О, це той самий випадок, — говорила Лаурендіе напівшепотом до подруги, — намертво закрите аvanire… Звісно, цей юнак не помре, його не скалічено так, як сина Феанаро, однак…

Ферен лежав на ложі, вже вмитий і вбраний в чисте. Злиплі від крові рештки волосся довелося відрізати, і молодий воїн мав дійсно який-то непризвоїтий вигляд. Він це знав, і йому було соромно…

— О, це лише біда, а не провина, — мовив Нолофінве, присаджуючись на краєчок ложа, — не муч себе, бідолашний друже… Що сталося з вами? Як загинули інші?

— Я… Я не знаю…

Фіндекано звернув увагу на вираз очей пораненого. Обличчя Ферена залишалося спокійним, навіть байдужим, але очі… В них плавилися біль, страждання, ще щось, чому не було назви… Наче юнак намагався щось сказати — але не міг.

— Ти втратив пам’ять? Хоч щось можеш оповісти?

— Ми билися… Мене поранило… Я… забув…

— Втрата пам’яті, - озвалася Лаурендіе, — цілком можлива — на певний час. Потім вона відновиться, мій князю…

Цілителька теж нервувалася… Від Фіндекано не укрилося, як вона переглянулась з Туїлінде. Юнак згадав перестороги Таурохтаре і затривожено зиркнув на Ферена.

— Гаразд, — сказав Нолофінве, — не хвилюйся, відпочивай. Поговоримо пізніше…

До кімнати цілительок поспішно увійшов вістовий — срібноволосий Синда-лучник.

— Великий князю Фінголфіне! — вимовив він, і Нолофінве повернув голову на голос… В цю саму хвилину Ферен висмикнув запоясника з піхов, що висіли на княжому поясі і ударив…

Фіндекано з Лаурендіе кинулися одночасно… І не встигли також одночасно… Ніж магтанової сталі прорвав гаптовану сріблом куртку Нолофінве і … вдарився об кольчугу тієї ж роботи. Великий Князь цього тривожного дня убрався зранку як до битви, й це зберегло йому життя.

Ферен бився на ложі в судомах, Фіндекано та цілителька, котра була сильною не по-жіночому, ледве втримували його на ложі вдвох. Зрештою він затих, і Фіндекано зміг подивитися йому в очі тим особливим поглядом, що проникав в глибини підсвідомості.

Те, що відкрилося йому — було жахливим…

Ферен дійсно закрився намертво — до душі його було годі дістати… Однак тіло неначе оплутувала незрима для звичайного ока чорна сіть… Вона була живою, ця сіть, вона ворушилась, вона дихала… Вона керувала hrоа молодого вивідача, замикаючи йому вуста, змушуючи до чину… Це був якийсь несамовитий розум, прищеплений до тіла і мозку Ельда…

— Ти бачиш це, молодий cano? — спитала Лаурендіе. Її голос доходив до Фіндекано наче крізь тунель в горах, — ти бачиш прищепу?

— Я, — вимовив Фіндекано, — я бачу… Це ж жах…

Він поволі виринав з свідомости Ферена. Той обім’як і лежав тихо. Бідолаху тримало вже четверо — на допомогу підбігла Туїлінде і вістовий-Синда.

Нолофінве роздивлявся розріз на куртці. Тоді підвів голову.

— Таке вони роблять з нами? — спитав, — ось таке?

— Це прищепа, — мовила Лаурендіе, — я пам’ятаю ще з тих часів… Вони не можуть дібратися до душі, але тіло — у їхній владі… Найжахливіше, що дух притомний, він усвідомлює все, але не може керувати власним hrоа… Цей воїн не може навіть перерізати собі горло — прищепа не дасть. А ця прищепа націлена на вбивство пана князя Нолофінве — її урухомило звернення вістового…

— Ви не можете її побачити, пані Лаурендіе? — спитав Фіндекано стиха.

— Ні, навіть я… Серед Нолдор побачити подібне зможе лише учень Ірмо… Ти, молодий cano… Фінарато Арафінвіон… Може ще кілька осіб… Решта повинна покладатися на відчуття… Чесно кажучи, князю Дор-Ломіну, коли ти прилетів на орлі зі своїм оtorno, першою моєю думкою було — прищепа… Але ти не побачив нічого, окрім аvanire, і зумів умовити Руссандола відкритись…

— О, Майтімо їм був потрібен для іншого, — пробурмотів Фіндекано, — але, мила пані Лаурендіе… Як це з нього зняти?

— Тільки разом з hrоа, молодий cano… Тільки так…

— Це, — вимовив Фіндекано, — це несправедливо…

— Убийте мене! — раптом крикнув нестямно Ферен, — брати! Будь ласка!

Страшні конвульсії знову струсонули його тілом… Юнак борсався так, що тріщало дерев’яне ложе… Кривавий піт виступив йому на шкірі, кожен м’яз ніби скручувала судома…

— Це кара, — вимовила Лаурендіе, — кара за неслухняність… Відвернися, молодий cano…

Та Фіндекано не відвернувся. Він дивився в заціпенінні, як Пробуджена стає на коліна біля ложа, як цілує юнака, якого ледве втримувало троє Ельдар, в закривавлене чоло, і як вбиває йому в серце ніж, який непомітно вийняла з піхов на власному поясі.

— Шлях твій на Захід хай буде легким, — видихнула цілителька.

Тіло Ферена вигнулося в останній судомі, і раптом спалах осяяв кімнату. Дух молодого Нолдо полишив тіло, і Фіндекано побачив як в його вогні спопеліла чорна змія, що присмокталася до розуму воїна. Лице загиблого, перекривлене болем, стало ніжним і чистим, з тихим усміхом на помертвілих вустах.

Лаурендіе поволі звелася на ноги.

— Тільки так, — вимовила вона, — лише вогонь звільненого духу спалює чародійство Морока.

— Урядіть йому, — тихо сказав Нолофінве, — належне поховання. Він був гарним воїном… Ферен. Сподіваюся, Суддя врахує це, якщо він є дійсно справедливим, а не мстивим. Що там, Глірдане?

Синда-вістовий відійшов від ложа, не зводячи очей з мертвого Ферена і з непорушної Лаурендіе біля нього, проковтнув слину і вимовив, намагаючись щоб голос не тремтів:

— Від передових постів до відома Великого Князя — ворог рухається до Сіріонової ущелини незліченою силою.

— Полічимо, — холодно сказав Нолофінве, — ходімо за мною, юначе, на час битви будете при моїй особі. Ваше ім’я означає — «музика», ви на чому граєте?

— Н-на флейті, - мовив Синда ледь розгублено. Флейта дійсно стирчала за його поясом, поруч з мечем.

— От і добре… Зіграєте мені щось в очікуванні бою.

Глірдан трохи порожевів. Фіндекано добре розумів батькову крижану логіку — князь не хотів, щоб військом полетіли чутки про жахливе чародійство Морінготто.