Читати книгу - "Мартін Іден"

Фірма «Сінглтрі, Дарнлей і К°» з обережності спочатку випустила тільки півтори тисячі примірників, але після перших рецензій видала книжку ще раз, удвоє збільшивши тираж. Не встигло розійтися друге видання, як почали готувати третє — тиражем п'ять тисяч. Відома лондонська фірма почала переговори про умови для англійського видання, а слідом за тим надійшли звістки, що готуються переклади у Франції, Німеччині та скандінавських країнах. Напад на школу Метерлінка стався у слушну пору. Розпалилася завзята полеміка. Салібі та Гекер уперше зійшлися думками й дружно обороняли «Ганьбу сонця». Крукс та Уоллес були у ворожому таборі, а сер Олівер Лодж намагався знайти компроміс, що не суперечив би його власним космічним теоріям. Прихильники Метерлінка згуртувалися під прапором містицизму. Честертон розсмішив увесь світ своїми нібито безсторонніми шкіцами з приводу суперечок, але всіх заглушив громовий виступ Джорджа-Бернарда Шоу. Зайве, мабуть, додавати, що на арену вибігли ще цілі стовпища менших світил, і гамір та шарварок знявся страшенний.

«Це просто якесь диво, — писали Мартінові «Сінглтрі, Дарнлей і К°», — що критико-філософська книжка розходиться, як роман. Ви надзвичайно вдало вибрали тему, і всі інші умови теж склалися дуже сприятливо. Будьте певні, що й ми куємо залізо, поки воно гаряче. У Сполучених Штатах і Канаді вже продано понад сорок тисяч примірників і готується нове видання тиражем двадцять тисяч. Ми ледве встигаємо задовольнити попит. Щоправда, ми самі сприяли його збільшенню. На саму рекламу видавництво витратило вже п'ять тисяч доларів. Ваша книжка повинна побити всі рекорди.

Ми маємо честь надіслати вам при цьому проект договору на нову вашу книжку (у двох примірниках). Просимо звернути увагу на те, що ми збільшуємо вам гонорар на двадцять відсотків від загальної суми продажу, а це найвища можлива межа, яку може собі дозволити будь-яке розважливе видавництво. Якщо ви згодні прийняти нашу пропозицію, впишіть, будь ласка, у відповідний пункт договору назву вашого твору. Ніяких умов щодо його змісту й характеру ми не ставимо. Це може бути книжка на будь-яку тему. Якщо у вас є щось готове, тим краще. Слушний момент треба використати.

По одержанні підписаного вами договору ми з великою приємністю вишлемо вам аванс у сумі п'ять тисяч доларів. Як бачите, ми цілком вам довіряємо, а саму справу замірюємо у великому масштабі. Крім того, ми хотіли б скласти з вами умову років, скажімо, на десять, протягом яких ми мали б виключне право видавати всі ваші твори. Але до цього ми ще повернемось».

Мартін, відклавши листа, зайнявся підрахунками: помножив п'ятнадцять центів на шістдесят тисяч, що в сумі дало дев'ять тисяч доларів. Поставивши у відповідному пункті договору назву «Дим радості», він підписав його і надіслав видавництву разом з двадцятьма оповіданнями, створеними ще до того, як він винайшов бездоганну формулу писання газетних фейлетонів. І з найбільшою швидкістю, на яку тільки здатна американська пошта, до Мартіна прибув від видавництва «Сінглтрі, Дарнлей і К°» чек на п'ять тисяч доларів.

— Я хотів би піти сьогодні з вами до міста, Маріє, — сказав Мартін того ранку, як одержав чек. — А ще краще зустрінемося о другій годині на розі Чотирнадцятої та Бродвею. Я на вас чекатиму.

У призначений час Марія була вже на місці. Намагаючись розгадати таємницю цього побачення, вона подумала про нові черевики, і була розчарована, коли Мартін, проминувши взуттєву крамницю, повів її далі, до нотаріальної контори. Те, що сталося потім, назавжди лишилося у неї в пам'яті, як чудовний сон. До неї доброзичливо всміхалися якісь вичепурені добродії, що розмовляли з Мартіном та між собою. Стукотіла машинка. Усі підписувались на якомусь папері. Був там і власник будинку, де вона жила, і він теж підписався. А коли вони всі вийшли на вулицю, власник будинку підступив до неї і сказав:

— Ну, Маріє, за цей місяць вам уже не треба платити мені сім з половиною доларів.

Марія заніміла з подиву.

— І за цей місяць, і за другий, і взагалі за всі, — додав він.

Марія стала дякувати йому, як за велику ласку. І тільки повернувшись додому і переговоривши з сусідами та з крамарем-португальцем, направду повірила, що цей будиночок, де вона прожила стільки років, платячи хазяїнові щомісяця комірне, тепер став її власністю.

Того самого дня ввечері, коли Мартін зійшов з трамвая, португалець, ставши на дверях крамниці, привітався до нього й спитав:

— Чого ви тепер нічого в мене не купуєте?

Мартін пояснив йому, що тепер уже сам собі не варить, і крамар, запросивши його випити з ним, почастував найкращим, як зауважив Мартін, вином, що знайшлося в крамниці.

— Маріє, — сказав Мартін того ж вечора, — цими днями я виїду від вас. Та й ви теж незабаром виїдете звідси. Тепер ви здасте кому-небудь цей будинок, а самі будете хазяйкою. У вас, здається, в Сан-Леандро чи то в Гейвордсі є брат, що працює в молочарні? Отож зараз же ви мусите віддати всю білизну назад, не правши її, — розумієте? — не правши, і поїхати завтра до свого брата, в Сан-Леандро, Гейвордс чи куди там. Хай він приїде сюди, і ми з ним поговоримо. Я житиму в Окленді, в готелі «Метрополь». Він-то вже мусить розумітись на молочних фермах.

Отак Марія стала повновладною господинею будинку й молочної ферми, де мала двох наймитів до найважчої роботи, а в банку завела собі рахунок, що дедалі зростав, дарма що всі діти були взуті й ходили до школи. Рідко кому щастить зустріти в житті казкового принца. Але Марія, яка ціле життя гарувала так, що їй було не до мрій про якихось там принців, знайшла його в особі колишнього робітника з пральні.

Тим часом світ почав допитуватися — хто ж такий цей Мартін Іден? Видавцям він відмовлявся давати будь-які біографічні відомості, але від газетярів так легко не відкараскатися. Окленд був батьківщиною Мартіна, і репортери розшукали десятки осіб, які охоче розповіли, хто він був і ким не був, що робив і надто чого не робив ніколи. І на втіху цікавої публіки всі такі відомості з'явилися на сторінках преси разом з фотопортретами, на які не забарився взяти патент місцевий