Читати книгу - "Хранителі"

Коли він нарешті вивергнув тепле сім’я, то припав губами до Нориної шиї, шепочучи її ім’я і знову й знову говорячи про своє кохання. Його оргазм тривав так довго, що, здавалося, час зупинився і він падає у якийсь бездонний колодязь.

Коли все закінчилося, молодята довго обіймалися. Вони лежали мовчки, оскільки слова були зайві. Трейвіс і Нора слухали музику, а потім почали обмінюватися своїми фізичними і психічними враженнями. Вони випили шампанського, а потім знову продовжували кохатися.

Незважаючи на те, що людське життя примара смерті затьмарює кожен день, його найкращі радощі й задоволення можуть справляти на нас таке враження, що серце зупиняється від захвату.

З Лас-Вегаса молодята вирушили у своєму трейлері трасою 95 до неозорої пустелі Невади. Через два дні, 13 серпня у п’ятницю, вони досягли озера Тахо, де у кемпінгу на кордоні з Каліфорнією під’єднали трейлер до електрокомунікацій та водопроводу.

Нору вже не так захоплювали нові краєвиди та свіжі враження. Але озеро Тахо було настільки прекрасним, що вона знову по-дитячому здивувалася. Воно було 35 кілометрів завдовжки і 20 кілометрів завширшки. На західному березі воно межувало із Сьєрра-Невадою, а на східному — із Карсон Рейндж. Його вважали найчистішим озером світу, перлиною, що приголомшливо переливалася всіма відтінками зеленого і блакитного.

Нора, Трейвіс і Ейнштейн шість днів мандрували безкраїми просторами національних заповідників «Ельдорадо», «Тахо» і «Тояба». Їх оточували одвічні соснові і ялинові ліси. Вони орендували човна і плавали озером, досліджуючи райські затоки і величні бухти. Трейвіс із Норою загоряли і купалися. Ейнштейну теж подобалося хлюпатися у воді, що й не дивно для його породи.

Молодята кохалися іноді зранку, іноді пізнім вечором, але найчастіше — вночі. Нора була здивована своєю ненаситністю. Їй постійно хотілося ще.

— Я кохаю тебе за твій розум і твоє серце, — зізнавалася Нора, — але, Господи, я так само сильно кохаю твоє тіло. Може, я збоченка?

— О Боже, ні. Ти просто молода здорова жінка. Насправді, враховуючи твій спосіб життя, з емоційним здоров’ям у тебе точно все гаразд. Норо, ти мене дивуєш.

— Я хочу тебе осідлати.

— Точно збоченка, — зі сміхом промовив Трейвіс.

Погожого тихого п’ятничного ранку 20 серпня молодята залишили Тахо і перетнули кордон штату, вирушивши до півострова Монтерей. Там, де континентальний шельф межував з океаном, а краєвиди були навіть кращі, ніж на озері Тахо, вони провели чотири дні. У середу 25 серпня Нора і Трейвіс поїхали додому.

Під час подорожі вони повністю занурилися у радощі медового місяця, тому неймовірний людський інтелект Ейнштейна відійшов на другий план. Але коли вони пізно ввечері доїжджали до Санта-Барбари, Ейнштейн нагадав про свій унікальний дар. За шістдесят-вісімдесят кілометрів від дому ретривер почав хвилюватися: він постійно совався на сидінні між Норою та Трейвісом, потім хвильку сидів непорушно, клав голову Норі на коліна, а тоді знову підскакував. Водночас Ейнштейн якось дивно підвивав. Коли до дому залишалося не більше п’ятнадцяти кілометрів, пес почав тремтіти.

— Що з тобою, волохата мордо? — поцікавилася Нора.

Дивлячись на неї своїми виразними карими очима, Ейнштейн щосили намагався передати якусь складну і важливу думку, проте Нора його не могла зрозуміти.

За півгодини до заходу сонця, коли вони вже в’їхали в місто й австостраду змінили міські вулиці, Ейнштейн почав вити вже по-іншому, а відтак глухо загарчав.

— Що з ним таке? — запитала Нора.

Спохмурнівши, Трейвіс промовив:

— Не знаю.

Коли пікап під’їхав до орендованого будинку Трейвіса і зупинився в тіні фінікової пальми, ретривер почав гавкати. Упродовж їхньої тривалої подорожі він мовчав, а тепер його гавкіт у замкнутому просторі ледь не оглушив Трейвіса і Нору, проте ретривер не заспокоювався.

Коли Трейвіс із Норою вийшли з машини, Ейнштейн проскочив повз них і, не перестаючи гавкати, завмер, перепинивши їм шлях.

Нора рушила було до парадного входу, але Ейнштейн із гарчанням кинувся на неї. Він схопив її за джинси і спробував збити з ніг, але вона встояла. Ейнштейн відпустив її лише тоді, коли Нора відійшла назад.

— Що на нього найшло? — запитала вона Трейвіса.

Замислено дивлячись на будинок, той промовив:

— Він точнісінько так само поводився у лісі того дня… коли не хотів, щоб я йшов темною стежкою.

Нора спробувала підкликати пса, щоб заспокоїти.

Але Ейнштейн не йшов. Коли Трейвіс вирішив перевірити пса і спробував підійти до будинку, Ейнштейн загарчав на нього і змусив відступити.

— Почекай тут, — наказав Трейвіс Норі й повернувся до трейлера.

Ейнштейн бігав туди-сюди перед будинком, з гарчанням і скавулінням поглядаючи на двері та вікна.

Сонце заходило, вже майже потонувши в океанічних водах. На вулиці було тихо і звично, проте Нора відчувала, що тут щось не так. Теплий тихоокеанський вітерець поколихував пальми, евкаліпти й фікуси, які тихо шелестіли. Будь-якого іншого дня ці звуки були би приємними, але зараз вони здавалися зловісними. У довгих тінях і останніх помаранчево-фіолетових променях сонця Норі ввижалася зачаєна небезпека. Окрім поведінки пса, у неї не було жодних причин вважати, що десь поряд на них чигає щось небезпечне, тому її тривога мала радше інстинктивний характер.

Трейвіс