Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

нас пішла: турського посла до Хмеля піймано, Шкатула Хмеля, а там до Хмеля пісм много в ній достано».

Із цих слів можна зрозуміти, що Хмельницький підтримував тісні зв’язки з турецьким султаном, навіть координував з ним свої дії.

Цікавим є завершення вірша. Там ідеться про вбивство під час битви корінфського митрополита Йоасафа, який був на боці козацькому. Автор з болем говорить про смерть цього пастиря:

«Все світ спужає, коли пізнає: МИТРОПОЛИТ забитий. В той же порі ту а був з КОРІНФУ ой старець знаменитий». Та все ж автор осуджує діяння цієї людини: «О дідчії коси, сто дідьків в носі: твоя то справа била З твоїми чернцями, монастирцями, богдай се і не снила. Ви підбивали, ви розгрішали, хоругви нам святили. Свинець давали і примішали, щоб єсмо ляхів били».

Отже, корінфський митрополит разом з іншим православним духовенством провокував козаків на війну з поляками.

Це автор не сприймає і осуджує:

«Кров наша била, нас боронила у Жовтих Вод. Бог з нами Ви запалили і світ згубили вашими пихотами».

Більше того, автор пісні вважає, що «боронити віру» козакам не було сенсу, адже Річ Посполита в релігійному плані була державою толерантною. Зрештою, конфесійні противники православних не чинили їм якоїсь великої кривди:

«Мовите ВІРА: дадь в Польщі міра вся ЄРЕСЬ заживає: Жид, і поганин, і аріанин покой о віру має. Ми дурні були: о віру били, бо ви нас так учили. Щоб єсте віру зо всього миру руського вигубили. Ви бунтували, бисьте пропали. А козакам УНІТИ Що провинили, в чім прогрішили козакам ЄЗУВІТИ?»

Ці стрічки повністю заперечують традиційні в українській історіографії уявлення про роль релігійного чинника у повстанні під проводом Хмельницького. Якщо виходити з розуміння автора, то цей чинник обумовлений не переслідуваннями православних, а пропагандою, яку проводив митрополит Йоасаф та йому подібні. Вони цілеспрямовано нацьковували козаків, щоб ті воювали з поляками.

Автор вірша є прихильником миру. Завершується твір промовистими словами:

«О Хмелю, Хмелю, що ті повелю, землях ся розтікаєш Хутко новину, що на тичину піднесуть тя, міт маєш. Як плине вода, так ВОЙНИ ВОДА з тобою всяк пропала, Хутній з приміра правая віра, ніж з твоєй войни стала. Співай же, Стиру, піснь да о миру: війна бодай устала. Іди ж в Дніпро, вода: радше, щоб згода хутчій тут настала».

З пісні випливає, що Хмельницький розпалив «війну за віру». За це буде покараний. Він вже має мітку. Автор вважає, що праведність віри треба доводити прикладом.

Наведений вірш про Берестецьку битву виглядає дещо незвично на фоні інших віршів. Ми нічого не можемо сказати про автора. Безперечно, це була освічена людина. Інше питання, наскільки «високою» була ця освіта. Не виключено, що він належав до духовного стану. Чи не звідси його інтерес до релігійних питань?

Якщо наведений вірш про битву під Берестечком має пропольський характер, то більшість інших віршів, що виходили з козацького середовища та близьких до нього кіл, були русофільськими. Наприклад, такою була «Пісня про повстання Мартина Пушкаря»627. Відомо, що полтавський полковник Пушкар, який дотримувався проросійської орієнтації, виступив проти гетьмана Виговського, котрий пішов на порозуміння з поляками. У згаданій пісні вчинки Пушкаря всіляко схвалюються, зате Виговський засуджується.

Також проросійський характер має пісня «Про Петра Дорошенка»628. Правда, в ній антипольські мотиви замінені мотивами антиісламськими. У творі засуджується гетьман Дорошенко, який пішов на союз із турками. Це в пісні трактується як велике лихо, що призвело до розорення України, власне Наддніпрянщини:

«За Дорошенка-гетьмана Пуста Україна стала: Церкви Божії опустіли Обителі [ся] розорили — Осквернення земля Через турецкоє плем’я».

А закінчується пісня цілком в русофільському дусі:

«А московському цареві Дай силу судареві, Покори бісурмана Петра-гетьмана».

Якщо Хмельниччина частково маргіналізувала антиісламську тему в українській писемності (адже турки неявно, а татари явно були союзниками Хмельницького), то турецькі походи на Кам’янець-Подільський й Чигирин знову актуалізували її. Це видно не лише зі згаданої пісні «Про Петра Дорошенка». До нас дійшли антитурецькі вірші з рукописного збірника 1677 р., де переважно йдеться про невдалі турецькі походи на Чигирин629.

Іван Сірко вирізнявся на фоні інших козацьких провідників другої половини XVII ст. Він брав участь у війні під проводом Хмельницького, але відмовився присягати московському цареві на Переяславській раді. Сірко, будучи запорізьким