Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

що звався Сталін — Сталін Гадленко. А в шинку співали, пили й танцювали, хоч танці були заборонені, Дойсен дивився на те крізь пальці. Він був у дуже доброму настрої. Йому надали два тижні на будівництво, а він, коли й далі йтиме так само, упорається за дванадцять днів. Він заощадив чимало бензину, бо міг купувати все для кухні в Темана й пані Зузан, а не ганяти машину по довколишніх селах, він дбав і про те, щоб робітники мали куриво, ситно харчувались і добре себе почували. Дойсен знав, що це краще, ніж вдаватися до влади, яка, хоч і наганяє на людей страху, але навряд чи примусить їх працювати краще. Він збудував уже чимало мостів — правда, майже всі ті мости вже були підірвані, але якийсь час вони все-таки служили, і ще ніколи в нього не було труднощів із термінами.

Пані Зузан раділа: тут знову буде міст, буде й тоді, коли скінчиться війна, а коли буде міст, то, може, лишаться й солдати, та й селяни з довколишніх сіл повернуться додому. Робітники теж були, видно, щасливі. Що три дні з Тесаржі приїздила маленька, швидка, світло-коричнева машина, завищавши колесами, зупинялась перед шинком, з машини виходив чоловік у коричневому, старий і зморений на вигляд, з капітанськими погонами, і робітників скликали, щоб виплатити гроші; платили їм багато, так багато, що вони могли купувати в солдатів шкарпетки, а то й сорочки, і випити ввечері могли та потанцювати з гарненькими словачками, що працювали на кухні.

На десятий день Файнгальс побачив, що міст готовий: установлено поруччя і основу для настилу. Він дивився, як вантажать на машини й вивозять цемент, залізні балки та й склад, у якому лежав цемент. Крім того, від'їхала половина робітників та одна з куховарок, і в Берчабі стало трохи тихше. Лишилося п'ятнадцять робітників, Дойсен і юнак у коричневому з фельдфебельськими погонами та одна жінка на кухні; на ту жінку він часто дивився. Вона цілий ранок сиділа коло вікна, чистила картоплю, співала сама собі, відбивала котлети, мила городину й була дуже гарна: коли усміхалася, в нього аж серце стискалось, і, дивлячись крізь шибку через дорогу, він дуже виразно бачив її уста, тонкі чорні брови та білі зуби. Вона весь час тихенько співала сама собі — і того вечора він пішов до шинку потанцювати з нею. Він дуже часто танцював з нею, бачив її темні очі дуже зблизька, відчував у своїх руках її міцні білі руки й був трохи розчарований, що від неї пахне кухнею... В шинку було душно й парко, вона була єдина жінка тут, крім Марії, що сиділа коло стойки й не танцювала ні з ким. Уночі йому снилася ця словачка, він навіть не знав, як її звуть; снилася виразно-виразно, хоча ввечері в ліжку він знову довго й напружено думав про І лону.

Наступного дня він уже не дивився на неї в бінокль, хоча й чув, що вона тихенько, протягло співає, він дивився на гори й був щасливий, коли знову побачив череду кіз — тепер уже праворуч від дзвіниці — білі плямки на тьмяному сіро-зеленому тлі, що рухались повільно, нерівномірно.

Раптом він опустив бінокля. Він почув постріл, чи то відлуння далекого вибуху, що скотилося з гір. Потім ще раз — дуже виразно, не гучно, дуже далеко. Робітники на мосту на мить застигли, словачка перестала співати, а лейтенант Мюк, схвильований, збіг на горище, вихопив у нього з рук бінокля й навів його на гори. Дивився дуже довго, але вибухів більше не було, і Мюк, повернувши бінокля Файнгальсові, промимрив: «Тепер пильнувати як слід!»— і збіг униз, на подвір'я, де наглядав за тим, як чистять зброю.

Пополудні було наче ще тихше, ніж останніми днями, хоч звуки лишились ті самі: робітники на мосту пиляли просмалені балки, вкладали їх на основу й прикріплювали болтами, на кухні стара господиня щось довго, настирливо втлумачувала своїй дочці, а та не відповідала; і словачка тихенько наспівувала, готуючи біля відчиненого вікна вечерю для робітників. На пательні смажились великі жовті картоплини, в присмерку червоніла череп'яна миска з помідорами. Файнгальс дивився на гори, на ліс, обшукував поглядом берег ріки — скрізь було тихо, ніщо не ворушилося. Обидва вартові зникли в лісі; він подивився на робітників на мосту: вони вже настелили його до половини, і міцний чорний настил із брусів помалу змикався; а опустивши бінокля, він міг бачити як на дорозі вантажили залишки матеріалів, інструменти, балки, ліжка, стільці, кухонну піч, а незабаром машина з вісьмома робітниками від'їхала в напрямі Тесаржі. Словачка вистромилася з вікна й помахала вслід їм рукою; стало наче ще тихше, а перед вечором відплив угору по річці моторний човен, і в настилі мосту лишалося заповнити невеликий проміжок: три-чотири бруси. Коли не настелених зосталось якихось два метри, робітники покинули роботу. Файнгальс бачив, що вони залишили на мосту й інструменти. Машина вернулася з Тесаржі, зупинилася коло кухні, в кузов поклали невеличкий кошик з городиною, кілька пляшок, а перед тим, як Файнгальса прийшли змінити, згори знов долинуло глухе відлуння вибухів — неначе в горах загримів театральний грім, штучно помножений, урвався, затих — три, чотири рази — і знову запала тиша. Знову прибіг лейтенант Мюк, став дивитись у бінокль, і обличчя його сіпалось. Водячи біноклем зліва направо, він обдивився скелі, гребені, хитаючи головою, опустив бінокля, написав на папірці рапорт, і невдовзі Грес поїхав Дойсеновим велосипедом до Тесаржі.

Коли Грес поїхав, Файнгальс виразно почув у горах дуель двох кулеметів — глухе, жорстке татакання російського і дзвінке, нервове дзявкання німецького, що нагадувало вищання гальм. Постріли були такі часті, наче сипалися з чогось. Бій тривав недовго: обмінялись кількома чергами, потім гуркнули гранати — три чи чотири, залящала луна, і виляски, завмираючи, покотилися долиною. Файнгальсові чомусь стало смішно — хоч би куди прийшла війна, вона була пов'язана з зовсім непотрібним гамором. Цього разу Мюк не прибіг, він стояв на мосту і вдивлявся в гори. Звідти долинув ще один постріл — видно, з рушниці, й озвалася негучна луна, ніби покотилося каміння; потім було тихо, поки почало смеркати, Файнгальс