Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки" автора В'ячеслав Васильченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 133
Перейти на сторінку:
типу «як пройти до бібліотеки о третій годині ночі».

— Про тебе думаю. — Відповідь на кілька порядків вища. Людяна й щира.

— Я теж… про тебе думав. Потім подзвонив, — знову якісь дурниці, хоча паросток здорового глузду все ж пробивається крізь асфальт.

— І до чого додумався?

— Що ти — незвичайна людина.

— Це ж чому?

— Питання не до мене.

— А до кого ж?

— До Того, Хто цю незвичайність створив.

— Але ж розгледів її ти? Значить, теж можеш щось сказати?

— Можу. Не по телефону.

— Чудово. А я сьогодні знову забіжу до «Новуса»…

Лисиці захотілося вигукнути «натяк зрозумів», але стримався, сказавши нейтрально:

— Мені теж, до речі, туди треба («Куплю мило й зубну пасту, — промайнуло. — Нормальна відмазка, щоб не подумала, що побіжу за нею на край світу…»)

— Тоді о котрій?..

Домовились на чотирнадцяту.

За півтори години подзвонив Кодаковський:

— Інформацію скинув електронкою. Читайте й заздріть. Майже, як у Маяковського.

— Спасибі, пане полковнику. Але… хотілося б «пане генерале».

— І хотілось, і моглось… У наступному житті, — розчарування затанцювало у фразі без дозволу. Незважаючи на втому.

— Ти песиміст, Євгене Миколайовичу?

— Центрист. До того ж, поміркований. Трошки туди — трошки сюди.

— А я радикальний оптиміст.

— Пам’ятаю, — веселіше сказав Кодаковський. — Але, по-моєму, ми наближаємось до анекдотів. Про оптимістів, песимістів і реалістів.

— О-о-о, ні. Таку розкіш дозволити поки не можу.

— Я теж, — знову танці розчарування. Чи, може, втоми. — Бувай. Раптом що — дзеленчи. Правда, ти ж інакше й не дзвониш. Але я розумію. Однією міліцейською звивиною. Зачекай, тільки картуза надягну. Інакше вона зникає…

— Дякую.

Прикріплений файл «розгортав» із трепетом. Наче боявся злякати причаєну відгадку. Роздрукував. Став порівнювати зі списком з Оксаниного телефону. Дістав маркери. Рожевий для номерів з іменами, жовтий — для безіменних. Довелося попітніти. Дзвінків чимало. Красуня потрібна багатьом. Серед повторюваних безіменних виділив кілька. Зеленим по жовтому. Тепер виявив один, з якого дзвонили найчастіше. А в день загибелі — шість разів. Останній із цих дзвінків — незадовго до смерті. Після нього — тільки дзвінок Свідерського. Напроти поставив зірочки.

«Значить, дзвінки з цього номера несли для Оксани якусь загрозу, раз вона їх стирала, — почав міркувати. — І насамперед — загрозу потрапити на чужі очі Інакше для чого їх знищувати?.. От і знайшли ми до вас стежинку, містере Інкоґніто. І бур’яном тепер не заросте».

Дістав мобільного. Набрав невідомий номер. Захвилювався. Натиснув кнопку з зеленою трубкою. Буде зовсім цікаво, якщо відповість голос молодого чоловіка. Чи жінки?.. Чом би й ні. Усе можливе. Сьогодні таким нікого не здивуєш. Однак механічний жіночий голос повідомив: «Абонент поза зоною». Як і Свідерський. Гаразд. Повторимо пізніше.

Але пізніше почув ту ж саму відповідь і про позу, і про зону. У серці закипіла тривога. Забулькотіла через край. Внутрішній голос уперто товкмачив, що така відповідь неспроста. І несвідоме порівняння зі Свідерським — теж невипадкове.

Послав Кодаковському «чолобитну» есемеску: «Якщо можна, підкинь інформаційку, на які номери дзвонили з 094-996-15-16». Нова перешкода. І старий спосіб її подолати. Наскільки старий, настільки й надійний.

Біля «Новуса» ледве знайшов вільне місце. Багато машин із некиївськими номерами. Сяк-так примостив любу Асікс. Тій навряд чи підходив цей пасербицький варіант, але нічого не вдієш. Тільки опинився на волі, як пролунала шедевральна «Весна». «На дроті» Бондаренко. Дасть Бог, із цікавинками.

— Хлопці дещо знайшли для мене. Слухай і записуй.

— Не можу. Заходжу до супермаркету.

— Запиши охоронцеві на лобі. Або на формі. Нижче «сесуріту».

— Смішно. Я бігаю непогано, але ж зловживати цим… Та й спринт на сьогодні не планував.

— Гаразд. Тоді слухай. Продублюю електронкою. У пана Рудюка є зять — Іщенко Владислав Максимович — колишній підполковник, служив у ГРУ.[24] П’ять років, як зняв погони. На заслуженому відпочинку. Зараз ніде не працює. Доручення на керування «нашою» «Чері» виписане на нього в Другій нотаріальній конторі. Не менш цікавий той факт, що дружина цього підполковника (і за сумісництвом — доця пана Рудюка) працює в керівництві Київського зоопарку. І прилаштувала татуся сторожувати. Дідунька, виявляється, і зараз ще боєць — дай Боже кожному. Моторний і хоч куди козак. Ось такі цікаві фактики.

«Отже, підполковник Іщенко, — почав міркувати, коли відключився Бондаренко, — колишній геерушник. Такі люди колишніми не бувають. Наскільки банально, настільки й справедливо. Розвідник — це назавжди. Життєва філософія. 3-вички й на-вички. Спосіб існування. Навіть якщо працював кадровиком. Або черговим на КП. Дух. Атмосфера. Інша автономна планета.

1 ... 101 102 103 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"