Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

положеннях, є сумісними. Можливість визнання права власності у випадках, передбачених ст. 392 ЦК, логічно не виключає такої можливості у випадках, передбачених ст. 376 ЦК. Проте певна невизначеність у їх співвідношенні існує. Вона усувається, якщо із ст. 392 ЦК зробити висновок від протилежного і виявити у такий спосіб правову норму, гіпотеза і диспозиція якої вище наводились. Ця правова норма є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в п. 5 ст. 376 ЦК. Колізія між цими несумісними правовими нормами віршується на користь правової норми, текстуально закріпленої в ч. 5 ст. 376 ЦК.

Подібно до цього із гіпотези правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 1166 ЦК («особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини») можна зробити висновок від протилежного і отримати таку гіпотезу: «якщо особа не доведе, що шкоди завдано не з її вини...». Для повної побудови правової норми, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 1166 ЦК і виявляється за допомогою висновку від протилежного, висновок від протилежного слід зробити і із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 1166 ЦК. У такий спосіб отримуємо наступну диспозицію: «Особа, що завдала шкоди, не звільняється від її відшкодування». Ця правова норма має юридичне значення, оскільки вносить більшу визначеність у відповідні правовідносини.

3. Із диспозицій текстуально закріплених правових норм можна робити висновок від протилежного також незалежно від висновку від протилежного із гіпотез тих же норм або разом з висновком від протилежного із гіпотез цих норм. Так, із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 274 ГК («за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом») можна зробити висновок від протилежного і виявити у такий спосіб правову норму, що логічно закріплена в цьому законодавчому положенні, без логічного перетворення за допомогою висновку від протилежного гіпотези правової норми, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК: «За тих же умов виробник іншої відповідальності не несе». Правова норма, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК, є спеціальною у відношенні до правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено»), але їх диспозиції є сумісними. Проте належну ясність у співвідношення цих правових норм вносить тільки правова норма, що виявляється за допомогою висновку від протилежного із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 274 ГК: ця правова норма не може застосовуватись усупереч, хоч і загальній, але текстуально закріпленій у ч. 1 ст. 224 ГК правовій нормі.

4. В інших випадках виявлення логічно закріпленої правової норми за допомогою висновку від протилежного із диспозиції текстуально закріпленої правової норми потребує такого ж висновку із гіпотези відповідної текстуально закріпленої правової норми. Так, за допомогою висновку від протилежного із диспозиції правової норми, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 220 ГК («якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків») виявляється диспозиція такого змісту: «кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків». Але разом із гіпотезою правової норми, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 220 ГК, диспозиція, що виявлена за допомогою висновку від протилежного із цього законодавчого положення, порушує закон несуперечності. У той же час, диспозиція, що виявлена за допомогою висновку від протилежного разом з гіпотезою, виявленою у такий же спосіб, утворює правову норму, що не порушує закон несуперечності. Ця правова норма має такий зміст: «Кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо боржник прострочив виконання зобов’язання, але виконання не втратило інтерес для кредитора». Ця правова норма, оскільки вона закріплена в законодавчому акті лише логічно і виявляється за допомогою висновку від протилежного, не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 366 ЦК за відповідних умов кредитор боржника, що має частку у праві спільної часткової власності, має право вимагати «переведення на нього прав та обов’язків співвласника — боржника з проведенням відповідного перерахунку». Слова «з проведенням відповідного перерахунку» складають частину диспозиції правової норми, що текстуально закріплюється у цьому законодавчому положенні. Із цих слів можна зробити висновок від протилежного, але він буде відповідати закону несуперечності тільки за умови, що і із решти слів, що складають диспозицію цієї правової норми, також буде зроблено висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, що не порушує закон несуперечності. Вона має такий зміст: «За умов, визначених в абзаці другому ч. 2 ст. 366 ЦК, кредитор не вправі вимагати переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника без проведення відповідного перерахунку».

§ 66. Випадки, коли висновок від протилежного не дає правильного (істинного) результату

Відповідно до логіки людського мислення висновок від протилежного можна робити із будь-якого нормативного тексту, із тих його слів, що формулюють гіпотези, і із тих його слів, що формулюють диспозиції відповідних правових норм. Винятком є лише положення, що складають неповний перелік прав, обов’язків чи обставин, що тягнуть за собою виникнення, зміну та припинення прав та обов’язків (правовідносин). Такі положення зазвичай включають слова «зокрема». Висновок від протилежного із таких положень суперечив би логіці людського мислення (у частині, що стосується слів, до яких відноситься слово «зокрема»).

1. Тут не стверджується, що виявлені за допомогою висновку від протилежного судження обов’язково мають значення правових норм, а тим більше, — що ці норми завжди підлягають застосуванню, а лише констатується, що такі висновки за вказаним винятком не суперечать законам логіки. Проте, є такі випадки, коли зазначена суперечність має місце. Так, у ст. 611 ЦК перелічуються правові наслідки порушення зобов’язання, які наступають у випадках, коли вони встановлені договором або законом. Але тут встановлений неповний перелік таких наслідків, оскільки вказується, що в разі порушення зобов’язання настають, «зокрема» ті наслідки, що передбачені цією статтею. Тому із ст.