Читати книгу - "Шлях меча"

Єдиноріг усередині мене сумно усміхнувся.

І заговорив.

А разом із ним заговорив і я.

– Строки життя, Косе, строки життя… вони ж у людей і в Звитяжців різні. Минуло три-чотири десятки років – нехай навіть піввіку! – і старійшини-люди, які порушили клятву, померли. Гадаючи, що вмирають останніми вбивцями в Кабірському еміраті. А старійшини Звитяжців залишилися. Вся Рада Вищих Мейланя, що ухвалювала рішення щодо клятвопорушення, усі вбивці мимоволі – вони залишилися, Косе! Ти розумієш?! І вони напевно теж хотіли вмерти, піти з життя, знищити себе – останніх носіїв зародка насильницької смерті!..

– Останніх свідків Істини Батин, – сказав есток Заррахід, звертаючись до Єдинорога, який замовк на мить. – Справжніх останніх свідків…

– Усі свідки подібних істин вважають себе останніми, – мовив із килима Уламок. – Деякі зрідка вважають себе першими – що, по суті, одне й те ж.

– Це тому, що вибору нема, – відгукнувся Сай. – Або яскраво-червона повстина, або священна водойма. Або кров, або гнилизна. Або-або…

І Дзютте вперше нічого не відповів Саєві Другому.

Ан-Танья взяв до рук одну з курильних свіч і підійшов до килима. Сивий димок із запахом зів’ялих квітів – насолода й легкий наліт тління – досяг Уламка, оповив його й зазміївся до вікна.

– Про це я не подумав, – Кос злегка прицокнув язиком. – Не подумав… тоді зрозуміло. Всі разом старійшини Звитяжців умерти не можуть – це спричинить хаос і хвилю чуток, що може стати новим поштовхом до відродження вчення Батин. Двоє ж ассасинів утекли…

– Троє, – перебив його Єдиноріг-Я. – Двоє втекли зі своєю зброєю й прихопили меч одного з убитих. Отже, троє Тьмяних залишилися живі. Можливо, вони живі досі. Фань не міг цього знати, але ми знаємо!

– Троє, – погодився Кос. – Отже, небезпека залишається. І тоді старійшини Звитяжців вирішують іти з життя по одному. Раз на десять років. А те, що разом із ними іноді гинуть їхні нинішні, ні в чому не винні Придатки – хто ж думає про такі дрібниці?!

Відблиски свічок заграли на поліруванні Єдинорога, і він трохи почервонів.

– Шабля Шамшер іль-Самак мовби випадково потрапила в колесо гарби, – продовжив Кос. – Спис Катакама Ярі мовби випадково зламався, а наконечник пропав у криницю. Двузубець Ма, Язик кобри…

Але ж і пам’ять у цього Коса! Якщо повернемося в Кабір – пораджу емірові Дауду призначити його міським каді…

– Язик кобри й кинджал Ландинґ Терус мовби випадково не доїхали до Верхнього Вея – разом із двома людьми-чиновниками – і їхня доля невідома. Швидше за все, вони загинули. Сокира Масакірі-кай і віяло Сунь Павич завели братів-мисливців Акіро й Бенкея в Кулхан і – знову ж мовби випадково – потрапили в Шулму, де й опинилися у священній водоймі. Ото вже, певно, здивувалися перед смертю, виявивши цілі юрби останніх свідків Істини Батин! Меч Цзюваньдао зник під зсувом разом із Ю Шикуанем, і Мейлань двічі залишився без правителя – як для людей, так і для Звитяжців. Ковзкий Перст іще живий, але на сімнадцятому році «Спокою опор», як записано в…

Кос різко замовк і вп’явся очима в мене.

– Та що ж це я… – пробурмотів він. – Тут і дурневі ясно! Хтось же повинен стежити за відходом старійшин, хто мусить іноді допомагати їм піти; а крім того, за сто тридцять років після клятвопорушення – хтось же повинен, якщо знадобиться, розповісти про все новій Раді! Мусить же хтось бути останнім свідком останніх свідків!..

– Матінка Ци? – недовірливо запитав я. – Та ні, не може бути – їй же мало не сто з гаком років! Ти що, Косе? Диму нанюхався?!

– Я – що?! – закричав ан-Танья. – Це ти – що! Сам же розповідав, що доки я з бабцею в караван-сараї вів Бесіду, ти з Єдинорогом розмовляв! Про що?! Переклади, Вищий і нездогадливий Чене – до кого звернуться старійшини Ради Вищих Мейланя в такому педантичному випадку?! Саю, Дзю, Заррахіде – до кого?! Єдинороже – до кого?! До кого звернуться Звитяжці?!

– До Чань-бо, – прошептав Єдиноріг-Я.

– До Чань-бо, – ворухнувся на килимі Уламок.

– Схоже, – погодився Заррахід.

– Не знаю, – сказав Сай. – Але думаю, що ви маєте рацію.

– Ото ж бо й воно, – переможно заявив Кос, коли я повторив йому все, сказане Звитяжцями. – До Чань-бо. До цієї суміші посоха, лопати, вил і парадного бунчука. До мудрого мовчазного Чань-бо, від якого йдуть окриленими – нехай навіть і на той світ.

І, подумавши, додав:

– Та й бабцю не варто скидати з рахунку. Вона напевно щось знає. І може, цій відьмі й справді років сто… або двісті.

– Можливо, Кос має рацію…

Єдиноріг говорив уголос, що для