Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

            — Тому й не сказав, — відповів аграф. — Це був єдиний варіант, як вижити мені й Арніель. На мене вийшли після того, як ви здобули формер, і поставили перед вибором: чи я допомагаю їм, чи мене та Арніель знищують. Знав би, скільки роботи знадобилося зробити, щоб згідно пунктів договору сьогодні з мене й доньки вилучили з шиї ліквідаційного хробака.

             —  І ти пожертвував сотнями тисяч людей? - З презирством глянув на аграфа Декс.

             — Ха, сотнями тисяч, бери більше, друже мій. — засміявся Родріель. - Але я й десятками мільйонів пожертвував би, не моргнувши й оком. Ти надто олюднився, ти забув, що наше життя, життя старших, коштує сотні мільйонів цих тварин. - відповів аграф.

             — Але ти все ж таки розробив цей план, нехай і божевільний, і кривавий. Отже, тобі було не начхати на людей, - сказав Декс.

             —  Тут ти помиляєшся, я просто не люблю, коли мені ставлять ультиматуми. Нехай цій сучці і кілька тисяч років, нехай вона перебирає сотні тисяч ймовірностей, але я не дозволю якомусь жуку вказувати мені, що робити, - відповів Родріель люто. Ох, була б можливість, і він би катував цю тварюку, вбиваючи і воскрешаючи її мільйони разів.

            — З тобою все ясно, — приречено промовив Декс, на жаль, Родріель, незважаючи на довге життя серед людей, так і залишився насамперед аграфом. А для тих важливе лише їхнє власне життя. - Сподіваюся, у майбутньому ти зрозумієш, що був не правий.

            — Досить мені капати на мозок, я зараз допомагаю тобі, ти мені платиш і ми розходимося в різні боки. Сподіваюся, більше ніколи тебе не побачу. - відповів Родріель. - Долучатися до твого клубу любителів тварин я не хочу.

           —  Спасибі, - все ж таки відповів Декс своєму колишньому другу. Так, він був винуватцем смерті величезної кількості людей, але в той же час він все-таки врятував їх, а не кинув на вулику. А значить, щось у нього в душі ще лишалося гарного. У відмовку, що він їх урятував лише тому, що його дочка вважає їх друзями, він не вірив.

          Проникнути через орбітальне блокування на планету виявилося нескладно. Зараз після знищення більшої частини космічної станції, на якій знаходилося все командування флоту вторгнення, що залишилося в системі, була повна плутанина.

           Можна було навіть і не ховатися під невидимістю, шанси, що дезорієнтовані капітани кораблів зможуть їх перехопити, були мінімальні, але Декс хотів, щоб їх уважали загиблими, причому як зіурги з архами, так і люди, що вижили.

          До самої бази вони попрямували безпосередньо. Маскування на боті аграфа було чудове. Декс змушений визнати, що аграфи у маскуванні досягли більшого, ніж його власний вигляд.

         Проникнувши в підземні тунелі, що ведуть до бази, Декс насамперед зв'язався зі своїми людьми, що залишилися на базі. Варто їх підготувати до зустрічі з тим, кого вони вважали зрадником і ворогом.

       —  Шарме, це я, - зв'язався з базою Декс.

        — Ви живі? — полегшено спитав ботовод.

        — Так, ми всі живі, оголошуй евакуацію, за десять хвилин я буду на базі. І прошу одразу не відкривати вогонь. - наказав Декс і скинув інформацію і події, що відбулися йому.

          ***

       —  Він живий? - Запитала Маарі у Шарма, тільки-но Декс відключився від зв'язку. Шарм лише відповідно кивнув дівчині. Та з самого моменту відльоту на операцію перебувала у командному відсіку бази і діставала Шарма одним питанням, “З ними все гаразд?”.

       —  Всі в ангар. - передав він людям, що зібралися поруч. - Вогонь не відкривати, Родріель не ворог нам.

       —  Ти впевнений? - запитав Ганс.

       —  Так, якщо Декс впевнений, то і я певен. Джуві, вирішуй, ти залишаєшся на Карстоні чи відлітаєш?

       —  Я вже все вирішила давно, я з вами, - відповіла дівчина, вона, на відміну від Маарі, мовчала, але дуже переживала. Раптом на базі піднявся сигнал тривоги, Шарм відразу повернувся до пульта управління і вивів на голограму причину піднятої тривоги.

        — Сенсори далекого виявлення фіксують численні спотворення метрики простору. - Вимовив він, з напругою спостерігаючи за даними. - Множинні відкриття гіпервікон. - Мати вашу, це атаранці.

         Кожне гіперокно відкрилося практично впритул до кораблів зіургів. Малі носії були розірвані майже відразу просторовими спотвореннями. На очах здивованих людей кораблі атаранців одразу ж розпочали бій із кораблями зіургів.

        Зіурги мало що могли протиставити відразу трьом флотам найсильнішої імперії в їхньому секторі галактики. Весь бій зайняв щонайбільше п'ять хвилин. Атаранці не шкодували ракети з гіпердвигунами, кожна коштувала десятки мільйонів, але їх запускали сотнями. Практично відразу після появи ракети сотнями стартували з кораблів, щоб через кілька секунд вибухнути під щитами зіургів.

        —  Це .. це перемога? - Запитала Маарі у старших товаришів. Ті, як і вона, дивилися в шоці на те, що відбувалося в космосі. Практично всі важкі кораблі зіургів були знищені моментально, одразу ж після цього з двох авіаносців атаранцев, що вийшли з гіперу всього за мільйон кілометрів від Карстона, стартували тисячі винищувачів.

         —  Схоже, що це справді перемога, - сказав Декс. Він після посадки в ангарі та підключення до мережі бази вирішив сам дістатися до командного містка бази, щоб уважно розглянути те, що відбувається в космосі. Вони й пальцем не поворухнуть без зиску для себе.

        — Командир, я, здається, знаю причини їхнього втручання.- промовив Шарм, вивівши на голограму повідомлення, яке транслювалося усім частотах з кораблів атаранців.

        —  Це принц Рауран, - сказала Джуві.

        —  Вже король. Його коронували три дні тому, – додав Шарм. - Що робимо? - звернувся він до Декса.

        — Наші плани не змінилися, йдемо. - відповів Декс. - Мінмітар це чи Атаран – нам все одно.