Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Кохана жалібно скиглить. Вона голодна не менше, ніж я, попри те, що була з Андрієм. 

— Сумувала за мною, маленька моя? — шепочу і штовхаюся вперед. 

— Так, — видихає разом зі стогоном. 

Притискаюся до неї, руками пещу тіло, прагнучи не пропустити жодного сантиметра. Якби міг, зжер би. Кохаю її. Дихаю нею. Вбираю кожен звук, який вона видає. Нарощую темп і дурію від того, як у ній добре. 

— Пробач мені, кохана, — шепочу їй у потилицю. 

Не знаю, чи чує вона мене. Хочу повторити, але за мить це стає неважливим. Бо моя жінка кінчає. Голосно, протяжно застогнавши, вона метушиться в оргазмі так, що я ледь встигаю її втримати. Ноги її слабшають, і вона більше не може стояти. Тому дбайливо підхоплюю на руки та відношу свою дорогоцінну ношу на ліжко. 

Кладу на спину і вдивляюся в кохані риси. Вона ледь притомна, щасливо усміхається. І розсовує ноги, запрошуючи мене продовжити. Розумниця моя, знає, що я ще не наситився. 

Хочеться бути ближче, шкіра до шкіри. Підхоплююся з ліжка і стягую з себе сорочку. Дружина вже трохи відійшла ейфорії й дивиться вичікувально. Постаю перед нею, як є. Оголений і душею, і тілом. 

— Ще, — просить, ледь ворушачи губами. 

Вона ковзає по мені поглядом, облизує губи. Видихаю, але мені все ж вдається встояти на місці. Подобається дражнити і її, і себе. 

— Ще, — уже не просить, а вимагає дружина. 

І цього разу я підкоряюся. Піднімаюся на ліжко, нависаю над нею. Дивлюся в очі й бачу в них своє відображення. Проникаю в неї, а перед очима темніє. Так завжди з нею було і так завжди буде. Бо вона — моя кохана жінка. Інших мені не потрібно, тільки вона одна. 

Гойдаю нас обох на межі, наближаючи пік задоволення. Насилу стримуюся, щоб не зірватися в прірву.

— Кохаю тебе, Стасе, — чую шепіт дружини. 

— І я тебе кохаю, — відповідаю на видиху. 

І Таня вирішує за нас обох. Вона просто хапається за мої плечі міцніше, дряпається, стогне і вибухає. Голосно, як і завжди. Феєрично. Стискає мене, не відпускає зі свого полону. Я здаюся і виливаюся в неї, дозволяючи довгоочікуваній розрядці поглинути свідомість.