Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Прокинулася Айза від відчуття чогось гарячого в долоні. Їй не потрібно було навіть відкривати очей, щоб зрозуміти, що ж то було. Монета, ненависна монета, якої вона все ніяк не могла здихатися – вона переслідувала її, куди би Айза не пішла, і вона просто не могла її викинути чи якось позбутися. 

Інша Айза причепилася до неї, як реп’ях. Але сьогодні, можливо, це було недарма. Жнива завжди були часом, коли було складно покладатися на звичну магію. Якщо боги і не ходили серед людей, а жили у якомусь своєму світі, то цього дня вони точно спускалися на вулиці і ховалися серед смертних. 

Магія відчувалася інакше; вона стала сильнішою, більш дикою; м’які канати сили перетворилися на морські хвилі, якими годі було і думати керувати. Якщо Айза хотіла сьогодні чаклувати, вона мусила покластися на милість Морени і сподіватися, що все пройде добре. Але ось… чи зможе вона протистояти духу Айзи, якщо та знову захоче “допомогти”? 

Тесей вже сидів за столом і складав якісь плани, чи то писав листи; однаково, він відклав і перевернув їх іншим боком, щойно Айза наблизилася. Нехай. Кожен може мати свої невеликі секрети. 

Першу половину дня вони обидва провели у відпочинку, якого не доводилося бачити вже протягом дуже, дуже довгого часу, і тільки після обіду вирушили до вулиці із Аглаєвим домом. Чекати його появи їм довелося недовго; чоловік із шрамом на щоці поспіхом вийшов з-за дверей майже відразу ж після того, як на небі загорілася перша зірка; в руках у нього була шкіряна валіза. Тільки тоді Айза помітила, що у день Жнив погода нарешті наче трохи заспокоїлася.

Нарешті припинився дощ, і навіть хмар на небі значно поменшало. Прохолодний вітерець доносив слабкий запах трав, що продавали на площі, але він був не такий, як потрібно. 

Айза легенями добре пам’ятала справжній запах жнив – щойно скошеної пшениці, лугових підсохлих трав, сухого деревію. Їх вони складали у жмуток, а потім із сестрами плели мотанку – негарну і огидну. Солом’яного Літа, духа хаосу, вони виносили на подвір’я. 

Батько запалював сірника і кидав його у солому, і вони танцювали, малі, навколо – поки Літ згорав, забираючи із собою усі незгоди і хвороби. Іноді до них приєднувався навіть Кіт – коли в нього вистачало сил на такі забави, а дух в голові не змушував його кістки скручуватися цілими днями. 

Вони не рушили одразу до будинку; боялися, що Аглай може ще повернутися, і вирішили почекати з пів години. Тесей у їхньому закуточку у тіні повернувся до Айзи і подивився їй у очі згори вниз. 

 – Що не так, Айзо? – нарешті запитав він, опускаючи долоні їй на плечі. Вечір був прохолодний, і вона була зовсім не проти цього жесту. 

Айза зам’ялася. Вона не дуже багато розповідала Тесеєві про пані Серпик. Не тому, що не довіряла, і не зі страху бути висміяною – Тесей був схильний вірити у відьомство, або принаймні ставився до нього, як до якогось недослідженого наукового феномена – але просто зі страху зурочити. Це був сільський забобон, дурниця, але Айза справді воліла не надто ділитися своїми надіями і планами, аж поки не була впевнена, що все вдасться саме так, як вона задумала. 

Із пані Серпик вона відчувала багато чого, але впевненість точно не була у переліку речей. Одного дня вона її вчила, а вже іншого говорила про те, що скоро може поїхати геть. Айза зовсім не знала, чого можна очікувати від жінки. 

Вона точно від чогось тікала – несподівана нелюбов від місцевих точно не була головною причиною, Айза це відчувала. Було щось ще – або хтось. Але це не було справою Айзи. Все, що вона хотіла – так це навчитися зцілювати. Особисті проблеми пані Серпик могли залишатися таємницею, якщо відьма так цього хотіла. 

Але під уважним поглядом Тесея вона не втрималася і все ж сказала:

 – Пані Серпик, здається, планує їхати з міста. І я не впевнена, що вона встигне мене довчити. 

Тесей біля неї стиснув губи у тонку полоску. 

 – Не бійся, Айзо. Я не думаю, що вона покине тебе так. Я… не дуже добре її знаю, але пані Серпик здається людиною слова. 

Айза кивнула, та без великого заспокоєння. Вона все ще відчувала монету, що горіла у неї в кишені, і глибоко в душі підозрювала, що якщо відьма і припинить її навчати, то це буде тільки її, Айзи, провина. 

Якщо вона не втримається і використає мертві сили, не зможе протистояти мовчазному тиску іншої Айзи… тоді точно чекати біди. 

Година проминула у важкому мовчанні, і вони тільки й вдивлялися в вулицю, що все темнішала і темнішала. Аглай не повертався. Айза була переконана у цьому від самого початку – все ж недарма він взяв із собою валізу. Певно, вже їде у диліжансі за милі від Райну, поки вони із Тесеєм вичікують вдалої нагоди пробратися до його дому. 

Зрештою Тесей відступив від неї на крок, і подих холодного, вже майже листопадового вітру обпік зігрітий бік Айзи. Вона з інтересом глянула на некроманта, і він повернув їй гострий, зосереджений погляд. 

 – Пора, – сказав він, подаючи Айзі долоню. 

Вона її прийняла. І справді, вони не могли чекати ще далі; вже зовсім стемнішало, і зовсім скоро двоє людей, що заходять до чужого будинку, привертатимуть надто багато уваги. 

Айза боялася, що вони видадуть себе ще до того, як встигнуть дістатися Аглаєвих дверей. Сама вона, попри те, що провела більшу частину свого життя у бідності, не крала ніколи і скибки хліба. Вона не могла уявити, щоб Тесеєві знадобилося робити щось подібне хоч раз у його дворянському, багатому житті.