Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Але, на диво, він зайшов в двері будинку спокійно, як наче той був його власним. Айза намагалася скопіювати цю розмірену, неспішну ходу, але вона точно знала, що в неї не виходить добре. Тесей діяв так, що ніхто і не подумав би дивитися в його бік – він не робив нічого цікавого чи незвичного, і ніхто би навіть не запідозрив, що він збирається вдертися до чужого дому всього за кілька хвилин. 

Поки Айза бігала до пані Серпик чи думала про неї, Тесей за положенням вікон вже продумав, куди їм потрібно йти, тож Айза тільки йшла за ним, намагаючись не озиратися в усі боки, щоб помітити, чи не дивиться, бува, на них хтось із вулиці. 

Вони наблизилися до потрібних дверей, але навіть не зупинилися перед ними як слід – тільки на мить, якої Тесеєві вистачило для того, щоб приліпити до рами якийсь хитро зроблений амулет. Він не видав звуку, чи якогось коливання магії – просто в одну мить двері були ще замкнені, а в наступну – легко піддалися Тесеєвій руці. 

 – Як ти це зробив? – запитала Айза вражено, але не раніше, ніж вони обидва переступили поріг і причинили за собою двері. 

Тесей у відповідь тільки посміхнувся краєм рота, не озираючись до Айзи. 

 – Маю кілька прихованих талантів, – відізвався він, а тоді замовк. 

Айза теж не говорила більше ні слова – вона нарешті знайшла час для того, щоб озирнутися навколо і придивитися до приміщення, у якому опинилася. 

Це точно не була звичайна квартира; щонайменше, Айза ніколи не бачила таких раніше. Вона би могла сприйняти цю оселю за музей чи якесь лігво сороки, що стягувала до свого дому усе, що блищало – на стінах і підлозі важко було знайти пусте місце. Десятки картин усіх можливих розмірів та форм, статуетки, книги, якісь речі, призначення яких Айзі було не до снаги зрозуміти… 

Тесей поряд із нею нарешті присвиснув, піднімаючи з підлоги якийсь предмет Це була палиця довжиною Айзі десь до ліктя, прикрашена камінням і срібними витками. Можливо, її можна було добре продати, але Айза не могла оцінити її належним чином. Але вона була переконана в одному – це точно був артефакт. І, скоріш за все, неслабкий – щонайменше, якщо спиратися на ті витки сили, що вона відчувала, коли дивилася на палицю по-особливому – так, як її навчила нещодавно пані Серпик. 

Там були відтінки блакитного і зеленого; кольору не трави, а радше старого полину і залежаного моху. Це був артефакт для того, щоб приносити смерть. 

 – А я-то думав, куди поділася ця штука, – Тесей зважив палицю у руці і покрутив її між пальців, як наче артефакт йому був добре знайомий, і він користувався ним не раз. 

 – Що це? – відразу ж запитала Айза, підступаючи на крок ближче. Вона вже не просто  бачила вихрі, але і відчувала їх морозний холод; те, як вони звивалися навколо каменів і срібла. Монета в кишені потеплішала, і Айзі довелося покласти на неї долоню, щоб заспокоїти артефакт. З кожним днем дух Айзи ставав все більш неспокійним, рвався на волю і намагався вивільнити свою силу, передати її живій Айзі – а вона цього зовсім не хотіла. 

 – О, дрібничка, – легко відізвався Тесей, підкидаючи палицю. Сила стрепенулася – і Айза заледве втрималася від того, щоб не зіщулитися. – Був колись артефакт у центрі, щоб легше піднімати мертвих. Кудись заподівся, може, з рік тому. Ми думали, що хтось його зламав і не хоче зізнаватися, тому вже й забули про нього. А воно он як, виявляється… 

Тесей трохи насупився – наче думка про те, що Аглай був зовсім не тією людиною, яку він, здавалося би, знав, все ще була болючою. І Айза його розуміла, справді – вона й уявити не могла, як діяла би, якби опинилася на Тесеєвому місці. 

Повільно Тесей опустив палицю і притулив її до стіни. Він рушив вперед – озираючись сторонами, уважно вдивляючись у кожен закуток. Айза відчувала, що у квартирі не було нікого, окрім них. Тепер, коли вона знала, по-справжньому знала, як потрібно дивитися, вона розуміла, як пані Серпик кожного разу з’являлася саме там, де її і очікували побачити. 

Втім, в квартирі і справді було, на що подивитися. Айза не розуміла причини, з якої Аглай міг стягти до такого невеликого дому настільки багато цінних, і водночас здебільшого зовсім безкорисних речей. Витвори мистецтва були красивими, але точно не містили всередині і дрібки магії; так само, як і книги – більшість з них навіть не стосувалися некромантії чи чаклунства взагалі. Але це були старі видання; деякі навіть не друковані, а написані від руки. Якби Айза побачила їх деінде, а не у старій квартирі у занедбаному районі Райну, вона побоялася би взяти їх до рук – вони могли, певно, розсипатися порохом на пальцях. 

Тож вона проминула коридор і нарешті зайшла в кімнату – мабуть, вона була кабінетом. Тесей кинув на неї погляд і без слів кивнув, а потім рушив далі. Була ще одна кімната, і було би розумно розділитися, аби не згаяти більше часу, ніж це справді потрібно. Айза це розуміла. 

Вона провела Тесея поглядом, коли він зник із дверного пройому, і тільки коли почула скрип дверей, що зачинилися за його спиною, озирнулася кімнатою. Вона була не те, щоби дійсно великою; але, можливо, так здавалося через те, що усі стіни до одної – навіть та, де мало би ховатися вікно – були заставлені шафами і стелажами. Там стояли не тільки книги – ще якісь скриньки, артефакти – чимало речей, які, здавалося, не були зароблені чесною працею. Здавалося, у Аглая була якась пристрасть до крадіжок, і Айзі було цікаво, що ще вона зможе знайти.