Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Олександр Хмельницький

лютий 2010 року

Нігті полоснули по плечу, відкинувши в стінку, так що до межі натягнувся ланцюг на нозі. Вовк заричав у гніві, одним стрибком спробував дістати до мене. Величезна щелепа клацнула біля моєї голови, після чого мені не залишилося нічого іншого, як дати йому в щелепу кулаком. Біль після удару був жахливий, начебто я зламав кілька кісток. Вовк завив і відстрибнув убік, голосно гарчачи, але тримаючись уже на пристойній відстані.

- Що відбувається? Єн?! - кричу, кривляючись від болю.

- Твою ж  вовчу матір, - лається кучерявий.

Дивлюся на нього, він валяється на підлозі, з плеча б'є кров, кігті вовка проткнули його наскрізь. Він намагається затиснути рану рукою, але це не дає ефекту, так і кров'ю стекти недовго. Хлопець стогне від болю, отримати таку рану зараз, коли немає звіриної регенерації дуже небезпечно.

- Чому він перетворився, а ми ні? - запитую в нього, дивлячись в занепокоєнні на вовка.

- Це перехід, хлопче! Ти що раніше його не бачив? Дивись, він усе ще на двох задніх лапах стоїть, як людина.

Єн, вірніше те, що раніше було ним, і справді стоїть на двох. Його розміри стали більшими, він незграбно намагається зірвати з ніг кайдани, але поки занадто слабкий для цього.

- Є питання цікавіше, брате. Він зараз ще слабкий, але за кілька годин стане сильнішим, і тоді кайдани й твій кулак його не зупинить. Що ми будемо робити? - кучерявий спльовує кров.

- Це почалося через те, що ми перекрили подачу газу? - цікавлюся, перевіряючи, скільки кісток на руці зламав.

- Навряд чи, - кучерявий зриває з себе лахміття, що раніше було одягом, і рве зубами на смужки, щоб перев’язати рану. Підходжу до нього, допомагаю, інакше він не впорається. Більше не відчуваю в собі злості на нього, злість змінило занепокоєння.

- Ти як? Нормально? Виглядає не дуже, - притискаю цілою рукою його рану, ганчірки червоніють від його крові. Її надто багато, це лякає.

- Перетворюся і все буде нормально, - відповідає він, важко дихаючи, і якось незграбно посміхаючись.

- Як довго це буде з ним відбуватися? - змінюю тему, бачачи, як йому важко.

- Я ж казав, два-три дні в середньому, якщо перейде, звісно, - хлопець кривиться, сідаючи в кутку і спираючись спиною об кут.

- А хіба він уже не...

- Ні, - перебив мене кучерявий, зрозумівши запитання і так, - у будь-який момент щось може піти не так, і він помре.

Єн заричав, він поки що боявся підходити до нас, але це лише поки що.

- Зрозуміло, - бісить власне безсилля, - ми можемо чимось йому допомогти?

- Ні, це виключно відьми можуть. Але ти тут відьму де-небудь бачив? - кучерявий ледве помітно посміхається.

- Відьми?

- Зустрічав їх? У наших краях залишилася тільки дві, одна ненавидить нас, друга допомагає. Вічні бабусі. Я бачив її всього лише раз, коли переходив, але мені вистачило, щоб їх зненавидіти.

Цілих дві? Цікаво, до якої мене відвозив дядько? До поганої, чи хорошої? Хоча яка різниця? Судячи з усього, зустріч кучерявого і відьми також не можна було назвати приємною.

- Я зустрічав відьму одного разу, - кажу, щоб відвернути увагу кучерявого від болю і самого себе від переживань за цих обох.

- Справді, ну і як, вона тебе зачаклувала? - голос кучерявого слабкий, посмішка жалюгідна, торкаюся його чола рукою. Беру його руку, пальці теж холодні, він втрачає багато крові. Невже  через газ кров перевертнів зовсім його не лікує?

- Чуєш, ми з тобою не в таких стосунках, щоб ти мене за ручку тримав! - він спробував пожартувати, забираючи свою руку, але сам скривився від невдалого руху.

- Ой, та заспокойся! Не заберу я тебе у твоєї пари, повернешся додому, завоюєш її знову, і все у вас буде добре.

Посміхаюся у відповідь натягнуто, ганчірки вже повністю промокли кров'ю. Якщо сили перевертня не повернуться найближчим часом, то...

- Та не втюрився я в неї! - знову відмовляється він, але вже не так активно, як раніше.

- Ага, - киваю зі сміхом, хоча насправді зовсім не весело.

Беру кілька шкурок із купи Єна і примотую їх до рани. Так, одяг і шкурки брудні, але перевертням усі мікроби байдужі. Насправді що може бути більшою інфекцією для організму, ніж звір усередині тебе?

Він мовчить, поки я перев'язую його рани. Єн у кутку скрутився калачиком і ледь чутно стогне, як людина. У повітрі так і відчувається напруга. Мій звір спить, я не хочу, щоб він прокинувся, але при цьому мені потрібні його сили, регенерація. Вони потрібні не тільки мені, а й кучерявому, і Єну теж. Як огидна сама думка про те, що я занадто слабкий без нього. Не можу вибратися з цієї клітки, в яку потрапив саме через нього! Скільки ще разів ця гидота псуватиме моє життя, скільки ще я страждатиму через нього?!

- Як думаєш, у мене є шанс, - заговорив кучерявий, відволікаючи мене від власних думок, - почати з нею все спочатку? У сенсі, без діда і всієї цієї фігні.

- Брате, по-моєму, ти занадто накручуєшся, будь простішим.