Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Сказав той, хто не може примиритися сам із собою, - він усміхається слабко, все ще хмурячись від болю.

Ми якийсь час сидимо в тиші. Думками я десь далеко, думаю про тітку, про власне життя і про те, як змінюватиму його, після того, як ми звідси виберемося. Якщо є можливість допомогти цим двом хоч чимось, я допоможу. Єна точно заберу, і, якщо в нього нікого більше не залишилося на батьківщині, залишу із собою. Як там казала та недоумкувата жінка? Візьму в зграю? Кучерявого я б теж узяв, а то його дід зовсім уже замучив. Щоправда, не зовсім розумію, що означає саме це слово "зграя", чомусь у голові воно вперто асоціюється з родиною. Навряд чи це моя асоціація, скоріше розуміння цього слова від звіра. Мені так хочеться вірити, що далі все буде добре, ні, мені зараз просто необхідно в це вірити.

У який момент я заснув, не знаю, але раптово прокинувся від тихого голосу.

- Хьон, - прошепотів Єн, він повз до мене.

Зірвався з місця, підняв його з підлоги. З його худорлявим тілом відбувалося щось дивне. Права рука і нога наростили м'язову масу, тоді як ліва висохла ледь не до одних кісток і шкіри. Усе його тіло у волоссі, але воно випадало, немов пух, варто було лише торкнутися.

- Єн! Єн! Єне, прокинься! - кричу, смикаючи його.

Жодної реакції, мені стає страшно. Чую, як повільно б'ється його серце, дедалі повільніше й повільніше.

- Брате, це нормально? Брате! - кричу кучерявому, але той не відповідає.

У темряві погано видно, але зате добре чути його повільне серцебиття. Вони вмирають, обидва вмирають, а я навіть не знаю, як їм допомогти! Штовхаю хлопця, знову і знову, але жодної реакції. Кричу, тягну малого до кучерявого, намагаюся їх розбудити знову і знову.

Це безглуздо, коли серце Єна перестає битися, я вже майже не дивуюся цьому.

Скільки не натискаю на його грудну клітку, скільки не вдихаю повітря в нього, стільки не можу повірити, що його вже немає. Мого молодшого брата немає, він помер, він не перейшов. Єн був моїм братом, таким я його запам'ятаю. Запам'ятаю біль, що розриває серце, запам'ятаю відчай і злі сльози, що течуть по обличчю.

Будь проклятий звір, будьте прокляті всі тварюки, що вбивають таких маленьких дітей, як Єн. Він же зовсім не бачив життя, втратив батьків і останній рік свого життя жив у клітці, як звір. Чим він заслужив це? Чим заслужив кожен із тих, хто не перейшов? Чим заслужили це я і кучерявий?

Обертаюся до брата, він ще живий, його серце б'ється, слабо, але б'ється. Не можу втратити ще і його, просто не можу. Укладаю Єна на його шкурки, вкриваю його, ніби він просто заснув.

Ламати кістки не боляче, зовсім не боляче, порівняно з болем від втрати близької людини. Здирати власну плоть із кистей і щиколоток, щоб звільнитися, неприємно, але терпимо. Порівняно з цим дивитися як другий брат помирає, буквально нестерпно. Здираю з його грудей усі пов'язки, це був мій останній шанс, моя остання надія врятувати його. Я бачив це всього лише раз, коли мені було п'ятнадцять. На мене напала невелика зграя, що складалася всього з трьох осіб. Коли їхнього альфу поранили, один із бет порізав своє зап'ястя і для чогось вилив свою кров йому в рану. Для чого він це зробив, я зрозумів не відразу. Але потім майже переможений альфа встав і став ще сильнішим, ніж був до цього. Може для цього альфам і потрібні бети? Їхня кров робить їх сильнішими, допомагає швидше зцілитися? Мені не залишалося нічого іншого, як сподіватися, що це подіє, якщо зробити навпаки. Прокусив вени на руках, і спробував влити якмога більше крові в рану кучерявого.

Голова почала паморочитися, а я - майже втрачати свідомість. Перестарався трохи, але вже краще померти з ними разом, ніж бути диким звіром якогось багатого ідіота. Пригорнув їх обох і заплющив очі, не здужавши зробити щось іще. Я старався, справді старався. Але, напевно, не надто сильно.