Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Свіже повітря, що раніше могло б заспокоїти, нині тільки підсилювало почуття ізоляції. Лєра глянула на низькі, обшарпані будинки навколо, потім пішла до іншої сторони даху. Відчувши прилив адреналіну, спустилася до другого поверху і зістрибнула вниз. Стоячи на асфальті, Лєра на мить зупинилася. Серед хаосу всередині було одне чітке відчуття - порожнеча. Ні образи, ні болю - нічого. Напевно, так втрачається здатність відчувати емоції та любити. Можливо, Марк у дитинстві відчув щось подібне.

Лєра кинулася бігти в невідомому напрямку, помічаючи, як вітер наповнює легені крижаними голками. Вона пробувала набрати номер Влада, але безжальний голос оператора знову твердив, що абонент не в мережі. Її рухи сповільнилися, коли вона зрозуміла, що опинилася на проїжджій частині, а за кілька сантиметрів від неї загальмувала чорна тесла.

Лєра хотіла бігти далі, як почувся знайомий голос.

- Лєро, ти чого? - з вікна висунувся стурбований Денис. - Лізь у машину.

Він відчинив дверцята, не приймаючи заперечень, і Лєра сіла поруч.

- Куди ти так летиш? - Ден поїхав далі. - Я ледве зупинитися встиг.

- Я не знаю, - вона відчайдушно хитала головою, закушуючи губи.

- Тебе до гуртожитку підкинути? Чи може допомогти чимось? Можеш розповісти, поки...

- Ні, тільки не в гуртожиток... мені туди не можна. Ще й Влад слухавку не бере, не знаю, що робити, - вона прикрила обличчя долонями та голосно видихнула.

Денис з'їхав на узбіччя і несподівано обійняв її.

- Мені написали, щоб я бігла, а потім прийшли вони, - прошепотіла Лєра, притиснувшись щокою до його плеча.

- Хто вони? - відсторонився Ден.

Лєра схлипнула, не в змозі більше промовити жодного слова.

- Побудь у мене, поки Владу не додзвонишся, - запропонував він. - Заодно поясниш, бо я вже ні чорта не розумію.

- Поїхали.

Денис жив у сусідньому районі, у новій багатоповерхівці. На другому поверсі, у світлій, просторій квартирі з трьома кімнатами, де, здавалося б, були ідеальні умови, але він теж вибрав гуртожиток.

- Проходь, - Денис відчинив двері. - Батьки знову за кордон звалили, тож я поки що тут.

Лєра скинула кросівки й увійшла до світлої студії, з цікавістю оглядаючи картини на стінах, підібрані зі смаком, а також нові меблі, що утворювали куточок сучасного мистецтва, а не домашнього затишку. Її трохи спантеличувала ця бездоганність. Квартира Дениса нагадала їй житло Марка, де жодна річ не виходила за межі ідеального порядку.

- Чай? Кава? - поцікавився Денис. - Чи щось міцніше?

- Чай.

Він увімкнув електрочайник і почав ритися на полицях, як раптом Лєра вскочила.

- Давай я все сама зроблю, ти тільки покажи, де що знаходиться.

- Та мені не складно, - усміхнувся він.

- Справа не в цьому.

І Денис, здається, зрозумів. Витріщався на неї, не кліпаючи. Чайник з тихим клацанням вимкнувся, а він продовжував дивитись на неї, переконуючись у своїх здогадках.

- Ти не можеш довірити людям зробити тобі чай, тому що... Боже, Лєро, ти боїшся, що я можу...

- Ні, вибач, ні, - сіпнулася вона. - Просто ще одна фобія.

- Після смерті Філа ви всі дивні, але, щоб настільки.

- Це почалося раніше. Може, не будемо?

Лєра не хотіла пояснювати, але спогади болісно крутилися в голові. Їй вартувало величезних зусиль почати їсти їжу в кафе, де готують люди, які не знають її і яких не знає вона. В гостях Лєра відмовлялася від випивки, тільки якщо не сама принесла. Завжди все ретельно перевіряла. Навіть склянки й пляшки міняла, щоб уникнути чогось страшного. Одного разу це вже сталося, другого вона не переживе. Лєра довіряла людям багато чого: своє серце, душу, але не склянку, з якої вона п'є. Боялася, що їй знову захочуть нашкодити за те, хто вона є. А після послань на стіні стало ще гірше.

Як би дивно не звучало, Лєра не боялася Марка. Він часто годував її, поїв, і вона знала: гірше за те, що він із нею робить, він зробити вже не зможе. Вона завжди його слухалася, значить, йому немає сенсу керувати нею або шкодити.

- Можеш зробити все сама, - Денис втрутився в її думки. Дістав чай, цукор і вказав на полицю з посудом.

Поки Лєра грілася на дивані з чашкою гарячого чаю і пледом, оновлюючи стрічку інстаграма, Денис встиг переодягнутися і повернутися. У вільних штанях і наполовину розстебнутій сорочці.

Він сів у крісло навпроти неї.

- Що сталося?

- Я була вдома.

- І як?

Лєра поставила чашку на столик і нахилилася до нього.

- Мені надіслали повідомлення зі словом "біжи", а трохи пізніше почали ломитися у квартиру. Я розуміла, що вже пізно, але думала, мене не чіпатимуть. Потім мама сказала цим людям, що вони можуть забрати мене як борг.

Ден посунувся і взяв її за руки. Лєра не розуміла сенсу його дій, але не відсторонялася. Денис, попри свою бездушність, усе ж таки співчував їй.