Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Ми сидимо в тіні величезної верби, насолоджуємось літнім днем та з захватом дивимось на наших дітей. Трохи відхиляюся назад та акуратно спираюсь спиною на чоловікові груди.

Соня з морозивом так кумедно бігає за старшим братом, просить погратися з м’ячем. Тимур намагається сховати від надокучливої сестри та її перемащених долонь свій улюблений м'яч в себе за спиною.

Через якийсь час цієї веселої метушні Тимур не витримує і кричить до нас:

— Мам, ну скажи їй.

— Тим, дай сестрі м'яч. Тобі скільки років? — відповідає за мене Олег.

— А потім вона не знатиме, куди сховати своїх хлопців від прискіпливого старшого брата. — чомусь саме цю думку я проголошую вголос.

— І від батька, — Олег щільніше стискає долоні довкола мене.

— До речі, Дмитро знову подарував Соні свою машинку. І заявив, що одружується з нею наступного року.

— Ага, звісно, — гарчить невдоволено Тітов. — Нехай спочатку свої щоки здує. Скільки булок в день їсть цей Дмитро, не знаєш?

— Оле-е-егу, ти просто жахливий. Це ж просто дитина.

— Нічого страшного, хай звикає. Якщо вже посягає на місце нареченого моєї дочки, то має бути готовим до труднощів. Яно, я тобі обіцяю, Соня вийде заміж лише після мого схвалення.

— Головне, щоб дочка не втекла від нас раніше, — сміюся я, а потім, зітхнувши, переходжу до іншої теми. — До речі,  давно хотіла спитати, а кого б ти хотів ще: хлопчика чи дівчинку?

— Хм. Оце так запитання в тебе, Ян. Ми вже маємо і хлопця, і дівчинку. Невже нам ще третій треба?

— І все ж? Кого, Олегу?

Я навіть підводжусь і сідаю до чоловіка в пів оберту. Хочу бачити його обличчя.

— Ну-у-у, — Олег зриває соломинку, що росте неподалік, і вставляє її між зубів. Дивиться в небо та розмірковує. — Пацана, мабуть. З ним простіше, м'ячі, машинки та чоловічі теми. З дівчатами важче: то сандалі хоче особливі в три роки, то карету з конем, то тепер наречені пішли. Але з іншого боку, Соня так часто каже, що сильно мене любить. Це до біса приємно. Тім теж любить, але по-чоловічому, мовчки... Стривай, а ти чого цікавишся? Закортіло ще одну дитину? Але ж після других пологів ти клялася, що більше не хочеш діток.

Так, я теж пам'ятаю як кричала у родзалі, що більше ні за що не народжуватиму. Соня вирішила показати мені силу свого характеру ще до появи на світ.

Вісімнадцять годин ходіння по палаті в очікуванні повного розкриття, перейми, які все ніяк не хотіли розпочинатися. Лікарі забороняли мені сидіти, лежати, стояти. Я не відчувала ніг, спина постійно нила.

Мені скололи всі вени, постійно ставили крапельниці для стимуляції, але дівчинка завзято відмовлялася народжуватися на сорок другому тижні вагітності.

— Ну як сказати наважилася…

— Тобто…

— Олегу, я не знаю, що в тебе там за бронетранспортери замість сперматозоїдів, але навіть протизаплідна спіраль їм не перешкодила. В мене шостий тиждень вагітності. Вітаю, татусю! — жартівливо штовхаю чоловіка кулаком у груди та починаю істерично сміятися.

Олег дивиться на мене з подивом та намагається осягнути почуте. Мабуть, так само виглядала і я, коли почула цю радісну новину від гінеколога.

Я ж наївна, прибігла до лікаря із затримкою менструації, бо гадала, що її спричинило моє різке та стрес. Соня якраз тоді так довго хворіла. Про вагітність я навіть і не подумала. В мене ж спіраль. Гадала, що то якийсь гормональний збій. І все.

Але маємо що маємо.

Вже втретє Олег дарує мені такий несподіваний подарунок. Найдорожчий у нашому житті. Як і в перші два рази, поза планом і зовсім несподівано.

Кажуть, що бог любить трійцю? Сподіваюся, що це справді так. Або якщо «сюрприз» трапиться вчетверте, доведеться чоловіка тягти до лікарні.

Кінець.

Кінець