Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Але ж нам так добре було разом! Я кохаю тебе, моя Солодка! Так само як і ти мене!

Мій погляд впав на вхід до гостьової і там стояв Дикий… Кабзда! Може ж він з'явитися в потрібний момент, в потрібному місці! Щоб потім, все не так зрозуміти! Будь ласка, дракончику, тримай себе в руках! Не психуй!

– О, нарешті з'явився хоч якийсь раб! Ану принеси мені щось випити! – звернувся до Дикого Луї. 

Кабзда! Що ж зараз буде! Дракон повільно підходить до Луї і пропалює його гнівним поглядом, яким здається навіть вбивати можна!

– Чого приперся? Не зрозумів що саме тобі треба робити!? Дурня шматок! – кинув Луї.

У дракона сіпнулася щелепа, а руки зжалися в кулаки. Ой-йой! Я б на його місці, зараз таке йому б не говорила.

– Я лише хотів запитати, що саме ви хочете випити? – промовив крижаним тоном Дикий, не відводячи шаленого погляду від нашої квіточки.

– Та як ти смієш, говорити зі мною в такому тоні! Погань! – зло гаркає драконові. В цього ідіота, що зовсім інстинкт самозбереження не працює!? Та він зараз прямо тут, усіх своїх предків і зустріне!

– Солоденька, як ти могла взяти такого ідіота до себе в раби? – звернувся до мене Луї, а в Дикого очі спалахнули ще більше від гніву. Так, треба щось негайно робити, інакше з цієї кімнати вийдуть вже тільки двоє, а інший стане добривом для квітів.

– Може краще вийти на двір? Наприклад для того, щоб трохи остудити голову, очистити думки, мозок. – Запропонувала.

– Так моя Солоденька, думаю нам краще піти до саду. А ти, геть з очей інакше висічу! – Луї підходить до мене і бере мене під руку і все це відбувалося на очах у дракона! 

– Ви ж хотіли чогось випити? То вам треба нести випивку, чи ні? – з викликом в голосі кинув дракон. Здавалося що навіть повітря навколо нього почало вібрувати від напруження. – І прошу вас відпустити мою пані. Бо наскільки я знаю, їй не подобаються чужі дотики – Дикий вимовив це настільки впевнено, дивлячись своєму супротивнику прямо у вічі, натякаючи що той зараз зазіхає на його власність.

– Що! І це кого ти назвав чужим? – зло прогарчав Луї, підходячи до дракона ближче і хапаючи його за комір сорочки – Ти повинен бути вдячним, вже за те, що тебе купили! Ти нікому не потрібен шмат лайна! Думаєш я не впізнав в тобі надокучливу іграшку Жадани Ді Лоренс! Тієї навіженої, яка нещодавно хотіла тебе публічно стратити на аукціоні.

– Луї припини – звернулася до нього, але він мене не почув. Дикий вже кипів від гніву, але як міг стримувався, щоб не наробити біди.

– І ти, зараз смієш мені вказувати, що робити? Знай своє місце, погань! І йди робити те, що тобі кажуть!

– Луї припини! – скрикую я вже більш голосніше і хапаю його за лікоть, але він зло відштовхує мене назад не розраховуючи сили, і я падаю на підлогу. Через секунду чую глухий удар, а потім ниючий стогін болю з розлюченим вереском. 

– Ах ти, сучий сину! – і Луї кидається на дракона намагаючись його вдарити, в нього з носа юшить кров. Він б'є Дикого в щелепу, той у відповідь зло скрипить зубами і кидається на Луї.

Вони почали гамселити одне одного як дворові пси, що не поділили кістку! Чулися розлючені крики, хрускіт кісток…

– Зупиніться! – крикнула їм, але вони мене не чули, їх обидвох понесло з кінцями!

Луї вивернувся з під атаки дракона і з усієї сили зацідив тому в живіт, потім ще один удар в обличчя і здається він зламав драконові носа, бо почувся характерний хрускіт.

Дикий оскаженів ще більше, він вискалив свої ікла у грізному вищурі, а все обличчя було перемазане у власній крові яка текла з ламаного носа. Дикий кинувся на Луї поваливши того на підлогу, всівся на нього верхи і почав бити з усієї дурі того по обличчю, проводячи удар за ударом з шаленим блиском в жовтих очах! 

О Боже! Та він його, так скоро й вбити може! Я схопилася і підбігла до неконтрольованого від гніву дракона, який гамселив свого супротивника. Який вже ледве міг відбиватися.

– Зупинись! – гаркнула йому прямісінько на вухо, хапаючи його за руки й плечі, щоб хоч якось його зупинити – Ану припини, кому сказала! – гаркаю ще раз і на цей раз Дикий зупиняється важко дихаючи ротом. Я на всяк випадок продовжую тримати його за передпліччя й сорочку, та в принципі за будь-що, аби тільки втримати! – Зчепилися один в одного як два малих хлопчиська!

Відтягую дракона від тіла Луї, який ледве міг підвестися після такої стряски. Та в мене самої шалено гупало серце від побаченого!

– Пані, що за шум? – в гостьову влітає Лайон споглядаючи залишки колишньої бійні. – Вам моя допомога потрібна? – все прекрасно розуміючи запитує, але і так знає, що дозволу питати і не треба було, але заради пристойності, все-таки запитав.

– Так. Допоможи нашому гостю і проведи його до потрібної карети, щоб він зміг добратися додому.

– Так пані – і Лайон поспішив виконувати наказ.

А я тим часом потягла за собою дракона подалі від сторонніх вух, нарешті дійшовши туди де нас ніхто не зможе почути розвертаюся до Дикого, чіпляючись в нього гнівним поглядом.

– І що, це взагалі було!? Якого ви тільки що зчепилися!? Та ти ледь не вбив його!

– Та краще б я його зараз добив – прошипів дракон.

– Навіть і не думай таке робити! – заперечила йому, а в Дикого промайнула на обличчі гримаса невдоволення.

– Чому, ти його захищаєш? – його погляд став ще гострішим – Чи то була правда? – зі злістю кинув дракон.

– Про що саме, ти говориш?

– Про його слова, що ти його кохаєш! – останнє слово дракон вимовив з відчутним болем – Ти мені збрехала, що хочеш залишитися зі мною! – на цей раз Дикий вже не контролюючи себе повільно наступав на мене, поки я не вперлася в стіну – Ти збрехала  мені, що хочеш залишити мою мітку! – кричав вже не стримуючись, він вдарив кулаком об стіну.

– Я тобі не брехала. – відповіла вже більш приникшим голосом, але Дикий мене наче не чув.

– Ти його кохаєш? – запитав в мене, дивлячись мені прямо в очі, своїми жовтими очима в яких було стільки болю…