Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ні. Я його не кохаю. – після моїх слів на обличчі Дикого промайнуло полегшення. – Я лише хотіла з ним поговорити.

– Але ж він казав… – він знову почав заводити свою шарманку, але я його перебила.

– Мало що, він там казав. Але в цій пропозиції я йому відмовила, а ти все не так зрозумів. І взагалі, не можна гамселити кожного хто під руку потрапляється!

– Тобто ти не… 

– Ні. – поставила останню крапку в цьому конфузному діалозі. Дракон винувато опустив очі і відійшов на крок від мене.

– Вибач мені Хмаринко… вибач мені, я просто як почув що ти могла… Драконяча мати, та який же я ідіот. – дракон нервово провів рукою по волоссю.

Я поглянула на його замащене кров'ю обличчя і зламаний ніс, з якого ще досі йшла кров.

– Добре, досить себе картати йди сюди – дістаю з кишені хустку – в тебе йде кров, треба її витерти. Та і взагалі, тобі зараз було більш доречно вмитися, – промовила йому злегка посміхаючись – а то схожий на бійця Рембо.

Я почала обережно витирати йому обличчя.

– Хто такий Рембо? 

– Та так, книжковий герой про якого я читала, по типу супер воїна. 

Дракон захихотів.

– Що до моїх ран не переймайся, скоро заживуть. До речі, а що то був за чоловік?

– То Лайон, мій дворецький, допомагає мені зі справами – негайно погасила нові ревнощі дракона які почали розгортатися.

– Ш-ш-ш-ш! – дракон зашипів від болю коли я витирала йому носа від крові.

– Може все-таки викликати лікаря? Бо хоч яка в тебе не була гарна регенерація, ніс добре так зламаний треба буде вправляти. 

– Не треба, він в мене зараз сам загоїться. Та й якщо навіть ти когось покличеш, сюди ніхто не прийде. – відрізав.

– І чого ж, не прийде?

– Тому що рабів не стануть лікувати. 

– Але ж ти вже не раб – дракон бере мене за руку, тулячись до неї щокою й дивиться на мене згори вниз м'яким поглядом.

– Хмаринко, навіть позбувшись рабських артефактів, я все одно буду залишатися в очах інших рабом. 

– Але ж вони не мають права, так про тебе судити навіть не знаючи хто ти. – обурилася на те, як люди можуть так, по-дурному ставитися до таких же схожих на себе створінь як і вони.

– Хмаринко, мені достатньо того, що ти мене вважаєш вільним. А на чужі думки щодо мене я плювати хотів. Для мене вони не важливі. – Дикий притулився своїм чолом до мого – Для мене важлива ти – і він  доторкнувся своїми губами до моїх у легкому поцілунку. 

– От біда, здається я тебе забруднив – винувато посміхнувся.

– Тоді я думаю, нам краще прийняти теплу ванну. – промовила я зовсім не прослідкувавши за другим значенням в цьому вислові.

– Я б не відмовився прийняти ванну разом з тобою – промовив Дикий лінивим гортанним голосом, обіймаючи мене за талію й ніжно погладжуючи мені спину, з гори до низу – думаю перший раз вийшов трохи невдало, хоча мені сподобалося. Можна повторити, тільки вже починаючи з другої частини, без поранень і втрати свідомості.

Від такого прямого натяку, моє обличчя набралося яскравої фарби. Та мені ще в житті ніхто так прямо не казав, що хоче мене! 

– Хмаринко, ти так солодко пахнеш… – пролунав хриплий голос в мене над вухом – так би й з'їв тебе. 

Дракон знову потягнувся до своєї мітки. О ні! Мій дорогенький! Тільки не цього разу! Я ще й досі пам’ятаю як мене понесло, тоді коли він по ній проводив язиком! Я упираюся долонею драконові в груди, звертаючись до нього:

– Дикий. 

– М-м-м? – відгукнувся до мене торкаючись губами моєї шиї.

– Думаю, нам краще розійтися і прийняти ванну.

– Хм-м. Спочатку розбурхала мене, довела до величезних ревнощів, а тепер знову від мене тікаєш. Яка ж ти зла жінка – промовляє з театральною образою.

– Я не тікаю! – рефлекторно кидаю йому у відповідь – Я лише запропонувала привести себе до ладу, тільки окремо.

– Справді? – грайливим голосом шепоче Дикий. Та він зараз, просто навмисно дражниться зі мною!

– Справді! – підтверджую його слово і дивлюся з викликом в жовті очі – А що ти думав, я так легко пробачу те, що ти побив мого гостя! – тепер вже моя черга грати ображену особистість. Гордо задираючи носа догори.  

– А що до гостя, він перший почав. Просячи мене, зацідити йому в писок.

– Так, так, приблизно саме так, я й подумала. Ти зараз намагаєшся знайти виправдання на свій косяк, скидаючи всю провину з себе на іншого?

– Я не скидаю провину. Я лише хотів сказати, як же там можна було встояти коли він так просився! А я як люб’язний господар, виконав примху нашого гостя. – пояснив дракон, роблячи з себе невинну овечку. 

– Тоді в такому разі, до зустрічі ввечері мій дракончику! – вислизаю з рук дракона і тікаю на другий поверх до своєї кімнати.

– Та ти й дійсно зла жінка, моя Хмаринко. – кидає мені услід Дикий сміючись.

– Так, так, я знаю! Зустрінемося на задньому подвір'ї, о десятій! – кидаю на останок і чую розчарований стогін.

******

Я сиділа на задньому дворі будинку і роздивлялася нічне небо з купою сузірь. Роздумувала, як саме мені тепер діяти далі, начебто і квіткового принца здихалася, але щось підказує що не повністю, а з іншої сторони, все ж добре закінчилося. Напевно. 

Що до нашої сьогоднішньої вечірньої прогулянки, ми вирішили влаштовувати кожного тижня, бо Дикому треба перетворюватися на дракона хоча би раз на тиждень, щоб триматися в формі. 

Принаймні він так мені сказав, але чомусь? Справжньої причини мені не говорить, хоча я в нього про це запитувала. Може знову спробувати? Заразом і про ім’я спитаю ще раз, може все ж таки скаже. 

– Про що задумалась? – пролунав голос дракона прямісінько біля вуха. Всередині усе перекидається від несподіванки. Дикий сідає біля мене.

– Та так, просто задумалася про своє.

– І про що ж ти таке думаєш, що аж дихати перестала? М-м?