Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я поглянула на дракона, гадаючи чи варто… ай добре, все ж нічого такого не станеться якщо знову запитаю, а він відмовиться відповідати!

– Якщо я тебе про дещо запитаю, ти обіцяєш відповісти на ці питання чесно?

– Здається я вже знаю, що саме ти в мене запитаєш. Це випадково, не те про що ти так намагалася дізнатися ще з першої нашої зустрічі і до тепер?

– Цілком можливо, але я хотіла ще дещо спитати. Ну так що, відповіси на саме головне запитання, плюс маленькі додаткові?

Дракон кинув хитрий погляд в мою сторону щось обдумуючи.

– Добре, я відповім тобі на них, але я вимагаю відповіді у відповідь на мої питання, з такими ж умовами. Ні граму брехні, тільки правда.

– А якщо питання буде занадто особистим, я можу відмовити? – запитала на всяк випадок, якщо він запитує щось таке про, щоб я не могла розповісти. Наприклад, те що я знаходжуся не у своєму тілі і світі.

– Думаю можна на деякий час ухилитися, але не назавжди. – відрізав усі шляхи для відступу, принаймні в мене є ще трохи часу, щоб обдумати чи дійсно варто йому казати, хто я є насправді.

– Добре, тоді я згодна, але ці ж, правила стосуються і тебе! – раз сам таке запропонував то і сам повинен дотримуватися їх.

– Добре, я не проти. – з повною легкістю відповів Дикий.

– Тоді я задам перше питання.

– Зачекай трошки – перебив мене – спочатку ми трохи політаємо.

– Без питань, можеш йти, а я тебе тут почекаю. – отже він зараз налітається собі, а я поки що обдумаю все про що хочу спитати. 

Я кинула краєм ока на Дикого, який вп’явся в мене своїми жовтими очима. Щось мені підказує, що він не збирається так просто звідси йти.

– Ні. – кида дракон.

– Що “Ні”? – не зовсім розуміючи запитую.

– Ти полетиш зі мною.

– Ні! – різко відкидаю я не полечу на величезному драконі, на хтозна на якій висот! Та я там і вб’юся з моїм везінням! – Я не буду летіти з тобою. 

– Ні. 

Та що його так заїло на цьому польоті! До того він і сам прекрасно справлявся! Я от точно не чім йому не зможу допомогти, навпаки мене саму потім прийдеться рятувати!

– Може, ти якось сам, як і до того політаєш?

– Ти боїшся, що я можу тебе скинути? 

Ні, я боюся що в результаті польоту, мене саму здує вітром! Або відключуся як тільки гляну до низу!

– І навіть не смій брехати, я відчуваю що ти чогось боїшся. – продовжив дракон.

Я здивовано вилупила на нього очі. В сенсі! Він відчуває що я боюся!

– Тобто відчуваєш? – судячи як дракон скривився, він вже й сам не радий що бовкнув зайве. Так, так, а от тут можна детальніше?

– Ось так. Я просто відчуваю твій стан.

– Наприклад? – не вгавала я.

– Твій страх і… брехню також твої емоції.

Пипець! То він увесь цей час, знав коли я брехала і мовчав! Боже мій, як же соромно!

– І як довго, ти це відчуваєш?

– Ще з нашої першої зустрічі.

В мене просто немає слів. Ситуація ускладнюється з кожною секундою, так як, я тепер не зможу нормально збрехати в свій захист, щоб приховати хто я!

– Я ніколи не літала і навряд чи в мене вийде, та й висоти я боюся.

– Тобі не треба нічого боятися, я тебе не загублю навіть якщо ти і впадеш, зловлю.

Легко ж йому казати, коли сам вміє літати! Цікаво, йому хтось казав що заспокоювати це не його?

– Не знаю… – трохи мнуся, бо і дійсно страшно.

– Якщо це тебе хоч трохи втішить, то якщо ти спробуєш зі мною полетіти, я відповім на декілька запитань більше.

– Що? Але це не чесно!

– Або можеш не летіти, але так, ти втратиш декілька додаткових питань.

Ах ти ж срака луската! Знає на що треба давити!

– Я згодна! – твердо кажу, все ж декілька додаткових запитань на які я можу отримати сто відсоткові відповіді на дорозі не валяються!

– Тоді ходімо – Дикий простягає мені руку, щоб допомогти мені підвестися, я приймаю пропозицію вкладаючи свою долоню в його.

Ми пішли до середини двору, дракон відпустив мою долоню і відійшов від мене на деяку відстань, щоб перетворитися. Дикий скидає сорочку потім тягнеться до ременя штанів, я відвертаюся.

– Невже соромишся? – звертається до мене веселим тоном.

– Ні.

– Брешеш – кидає мені.

– Ну вибачай, що у випадку з деким я не ходжу двором голяка!

– І дійсно добре, що не ходиш – простягнув задумливо – не вистачало, щоб ще хтось за тобою спостерігав, окрім мене. Якщо що, як захочеш походити без одягу, я буду не проти.

– А дзуськи тобі! – позаду почувся сміх.

Через декілька хвилин, мені в спину ткнувся ніс дракона я повернулася задерши голову догори. Та він ж величезний! І як мені на нього залізти? А він стояв і чекав поки я, якимось дивом на нього залізу.

– Ем. Ти б не міг трохи нижче опуститися? – відчуваю себе мурахою, проти величезного дракона. Дикий лягає на пузо. Я намагаюся видертися на нього, хапаючись буквально за все що під руку потрапляє!

Провозившись ще хвилин з десять, я здалася.

– Ні, я не можу – кинула драконові який увесь час спостерігав за моїми недолугими спробами – ти занадто великий.

Дикий невдоволено фиркнув і вказав поглядом собі на спину. Та він що знущається? Якщо в мене зараз не вийшло, то навряд чи вийде тепер!

– Я не можу на тебе залізти. Я ж, вже казала, що ніколи такого не робила.

Дракон ще трохи поспостерігав за мною і через хвилину переді мною вже стояв Дикий, в людській подобі. Мої щоки набралися фарби і я різко відвела погляд.

– Ти хоч попереджай, що хочеш перекинутися назад!

– Вибач, але розмовляти в драконячій подобі я не можу. Залазь мені на спину.

– Що? В сенсі залазити?

– В прямому, я перекинуся разом із тобою на спині. 

– Але що, як щось станеться поки ти будеш зі мною перетворюватися? – продовжувала говорити до дракона повернута спиною.

– Нічого не станеться, інші теж таким методом користуються і ще ніхто від цього не вмирав. Ти залазиш? – звернувся до мене.