Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

Він лежав нерухомо й ні про що не думав, а вона гладила його по голові.

— Роберто, — сказала Марія ледь чутно й поцілувала його. — Мені соромно… Я не хочу завдавати тобі прикрості, але мені дуже боляче і щось наче негаразд усередині. Боюся, що сьогодні я розчарую тебе.

— В житті завжди буває дуже боляче й щось наче негаразд, — сказав він. — Ні, зайчику, не бійся. Ми не робитимемо нічого такого, від чого може бути боляче.

— Річ не в тім. А в тім, що я не можу бути з тобою так, як мені хочеться.

— Дарма. Це минеться. Коли ми лежим отак, поряд, ми все одно разом.

— Так, але мені соромно. Певно, це тому, що зі мною оте зробили. Не від того, що було між тобою і мною.

— Не треба згадувати про те.

— А я й не хочу згадувати. Тільки мені дуже прикро, що саме сьогодні, цієї ночі, я розчарую тебе, от я й сказала тобі, щоб ти знав чому.

— Слухай, зайчику, — сказав він. — Такі речі минають, і потім усе буває гаразд. Але він подумав: «Не пощастило мені цієї останньої ночі».

Потім йому стало соромно, і він сказав:

— Притулися до мене, зайчику. Коли ти лежиш отак поряд зі мною в темряві, мені так само гарно, як тоді, коли ти зовсім моя.

—А мені дуже соромно, бо я думала, що сьогодні вночі буде так само, як там, нагорі, коли ми поверталися від Ель Сордо.

— Que va, — сказав він їй. — Такого щодня не буває. І тепер мені не гірше, ніж тоді,— збрехав він, придушуючи в собі розчарування. — Ми полежимо тихенько разом, а потім заснемо. Давай поговоримо. Адже ми з тобою так мало розмовляємо.

— Може, поговоримо про завтрашній день і про твою роботу? Я б так хотіла знати про твою роботу.

— Ні,— сказав він, рвучко випростався у мішку й тепер лежав нерухомо, притиснувшись щокою до плеча Марії й підклавши їй під голову ліву руку. — Найрозумніше — не говорити про те, що буде завтра, ані про те, що сталося сьогодні. В нашій справі втрат не обговорюють, а те, що треба зробити завтра, буде зроблено. Ти не боїшся?

— Que va,- сказала вона. — Я завжди боюся. Але тепер я так боюся за тебе, що мені нема коли думати про себе.

— Не треба, зайчику. Я бував уже у всіляких халепах. Гірших за що, — збрехав він.

Потім, раптом піддавшись спокусі блаженної втечі від дійсності, він сказав:

— Поговорімо про Мадрід і про те, як ми будемо там разом.

— Гаразд, — мовила вона, потім додала: — Ох, Роберто, як мені прикро, що я тебе розчарувала! Чи не могла б я зробити для тебе ще що-небудь?

Він погладив Марію по голові й поцілував її, а потім лежав, пригорнувшись до неї і розслабившись, і вслухався в нічну тишу.

— Можеш побалакати зі мною про Мадрід, — сказав він і подумав: це залишиться при мені й стане мені в пригоді завтра. Завтра мені потрібно буде все те, що в мене є. Він усміхнувся в темряві.

А потім він знову піддався своєму бажанню й пірнув у нереальність, відчуваючи при цьому насолоду, яка може прийти серед ночі, коли розум не бере в цьому участі, а є тільки радість близькості.

— Моя кохана, — сказав він і поцілував її.— Слухай. Вчора ввечері я думав про Мадрід і уявляв собі, як ми приїдемо туди і я залишу тебе в готелі, а сам піду до іншого готелю, де живуть росіяни, щоб там побачитися де з ким. Тільки все це дурниці. Я тебе не залишу саму ніде.

— Чому?

— Бо хочу, щоб ти була зі мною. Я не залишатиму тебе саму ні на хвилину. Я піду з тобою до Seguridad [105] по документи. А потім ми підемо разом купувати все, що тобі треба з убрання.

—Мені треба небагато, я можу сама купити.

—Ні, тобі треба багато, і ми підемо разом і купимо все найкраще, і ти будеш дуже гарна в усьому тому.

— Ні, краще залишимося з тобою в номері в готелі, а по ті речі пошлемо когось. Де той готель?

— На Пласа-дель-Кальяо. Там є широке ліжко з чистими простиралами, і у ванній тече гаряча вода з крана, і там є дві шафи в стінах, і в одній висітимуть мої речі, а в другій — твої. Вікна там високі, широкі, їх можна розчинити навстіж, а за вікнами, надворі,— весна. І я знаю такі місця, де можна добре пообідати, — щоправда, вони підпільні, але готують там добре, і я знаю крамнички, де ще є вино й віскі. А в номері у нас теж буде що перекусити на випадок, якщо нам захочеться їсти, і віскі, якщо мені захочеться випити, а тобі я куплю мансанільї.

— А мені хочеться покуштувати віскі.

— Але його так важко дістати, а ти любиш мансанілью.

— Гаразд, не треба мені твого віскі, Роберто, — сказала вона. — Ох, як я тебе люблю! І тебе, і твоє віскі, якого ти мені не даєш. Ти свиня.

— Я дам тобі покуштувати, але жінкам воно вадить.

— А я досі робила тільки те, що жінкам корисно, — сказала Марія. — А в тому ліжку я лежатиму в цій самій шлюбній сорочці?

— Ні. Я накуплю тобі різних сорочок і піжам, якщо ти схочеш спати в піжамі.

— Я куплю собі сім шлюбних сорочок, — сказала вона. — По одій на кожен день тижня. І тобі я теж куплю чисту шлюбну сорочку. Ти свою сорочку переш хоч інколи?

— Інколи перу.

— Я дбатиму, щоб у тебе все було чисте, і я наливатиму тобі віскі й доливатиму воду, так, як ви робили в Ель Сордо. І я добуду для тебе оливок, і солоної тріски, й горіхів, щоб ти мав чим закусити, і ми просидимо в тому номері цілий місяць і нікуди звідти не виходитимемо. Якщо тільки я зможу бути з тобою так, як мені хочеться, — сказала вона і раптом посмутніла.

— То дурниця, — сказав Роберт Джордан. — Справді дурниця. Може, в тебе там було садно, зробився рубець, і він тепер болить. Таке буває. Але це швидко минає. Зрештою, якщо в тебе справді щось серйозне, то в Мадріді є добрі лікарі.

— Але ж раніше все було гаразд, — жалібно сказала вона.

— Це тільки свідчить про те, що все знов буде гаразд.

— Ну, то поговорімо ще про Мадрід. —