Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Мертва зона 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертва зона"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мертва зона" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 135
Перейти на сторінку:
і струменять якісь магнетичні хвилі. Досить йому тицьнути на мене з помосту й сказати юрбі, хто я такий, як мене напевне повісять на найближчому ліхтарі.

Джонні подумав про сьогоднішню юрбу й про юну красуню, що несамовито вимахувала скибкою кавуна.

— Мабуть, ваша правда, — мовив він.

— Отож, якби ви знали що-небудь таке, що могло б стати нам у пригоді… — Ленкт подався вперед. У його усміхнених очах засвітився ледь помітний хижий вогник. — А може, ви прозирнули його як екстрасенс. Може, через те вам і памороки забило?

— Може, й так, — відказав Джонні без тіні усмішки.

— Ну?…

У Джонні майнула маячна думка розповісти йому все як є. Та він ураз одкинув її.

— Я бачив його в телерепортажі. День у мене сьогодні порівняно вільний, от я й надумав поїхати сюди та подивитись на власні очі. Певно, я тут був не єдиний приїжджий.

— Можете не сумніватися, — жваво озвався Бейс.

— Оце і все? — спитав Ленкт.

— Оце і все, — відповів Джонні і, трохи повагавшись, додав: — Ну, ще… я думаю, він переможе на виборах.

— Тут нема чого й думати, — сказав Ленкт. — Якщо тільки ми чогось про нього не розкопаємо. А тим часом я цілком згоден з містером Бейсом. Тримайтесь від Стілсона якнайдалі.

— За мене не турбуйтеся. — Джонні зібгав паперовий стаканчик і викинув його в кошик. — Приємно було поговорити з вами, панове, але мені ще їхати та й їхати до Дарема.

— А в Мен скоро повернетесь, Джонні? — недбало спитав Ленкт.

— Не знаю. — Джонні перевів погляд з підтягнутого, бездоганного Ленкта, що постукував новою сигаретою об циферблат електронного годинника, на Бейса, огрядного стомленого чолов’ягу з обличчям такси. — А як ви обидва гадаєте: він спробує пробиватися вище? Якщо потрапить до палати представників?

— Тільки богові це відомо, — промовив Бейс і звів очі догори.

— Такі, як він, приходять і відходять, — сказав Ленкт. Його темно-карі, мало не чорні очі й далі пильно вивчали Джонні. — Вони — наче якийсь рідкісний радіоактивний елемент, що дуже швидко розпадається. У людей типу Стілсона немає твердих політичних підвалин, їхні тимчасові коаліції несталі й нетривкі. Ви бачили сьогодні той натовп? Студентів і фабричних робітників, що надсаджують горлянки за одного й того самого кандидата? Це не політика, це щось на зразок поголовного захоплення хула-хупом, єнотовими шапками, зачісками під «бітлів». Він засяде на свій термін у палаті представників і до сімдесят восьмого року їстиме тамтешні безплатні обіди, а потім усе скінчиться. Будьте певні.

Та Джонні не був певен.

2

Наступного дня на чолі в Джонні з лівого боку красувалася ціла гама кольорів. Темно-багровий, майже чорний синець над бровою розпливався по краях червоним, а на скроні, ближче до волосся ясніла гидка жовта пляма. Ліва повіка трохи набрякла й надавала обличчю хитрувато-злісного виразу, наче в якогось водевільного лиходія.

Він десять разів проплив туди й назад у басейні, а тоді, важко дихаючи, відкинувся у шезлонгу. Почував він себе препогано. За цілу ніч спав не більш як чотири години, та й у тому сні його мучили всякі страхіття.

— Привіт, Джонні… Як справи, друже?…

Він обернувся. То був Нго, в робочому одязі та рукавицях. Він лагідно всміхався. Позад нього стояв червоний візок із саджанцями карликових сосон, коріння яких було обгорнуте рядниною. Джонні згадав, як Нго називав ті сосонки, й сказав:

— Я бачу, ви знов будяки саджаєте?

Нго зморщив носа в посмішці.

— На жаль, так. Містерові Четсворту вони до вподоби. Я кажу йому: це ж не дерева, а сміття. Таких у Новій Англії повно скрізь і всюди. Тоді він робить отак… — Обличчя Нго збіглося зморшками, і він став схожий на карикатурну потвору з нічної телевізійної програми, — …і каже: а ви знайте саджайте.

Джонні засміявся. Атож, оце і є Роджер Четсворт. Усе має бути так, як завгодно йому.

— Ну, а як вам сподобалась учорашня зустріч з кандидатом?

Нго злегенька всміхнувся.

— Дуже повчально, — сказав він. У його очах годі було щось прочитати. Може, він і не помітив барвистої прикраси над бровою в Джонні. — Так, дуже повчально, ми всі задоволені.

— От і добре.

— А ви?

— Не дуже, — сказав Джонні і обережно доторкнувсь пальцями до синця, що добре давався йому взнаки.

— Атож, погано, треба прикласти сире м’ясо, — мовив Нго, так само непроникно всміхаючись.

— А сам кандидат вам сподобався? Вам і вашому класові? Вашому польському товаришеві? Рут Чен та її сестрі?

— Коли їхали назад, ми про це не розмовляли — так попросили наші викладачі. Вони сказали нам подумати про те, що ми бачили. Я гадаю, у вівторок ми будемо писати в класі. Так, я дуже гадаю, що будемо. Класний твір.

— То що ви напишете у своєму творі?

Нго звів очі до блакитного літнього неба. Він і небо всміхались одне до одного. У чуприні Нго вже прозирали перші нитки сивини. Джонні майже нічого про нього не знав: не знав, чи був він колись одружений, чи має дітей; не знав, коли він покинув рідну країну і звідки він родом — із Сайгона чи з котроїсь сільської провінції. Не мав і найменшого уявлення про політичні погляди Нго.

— Ми балакали про гру в усміхненого тигра, — сказав Нго. — Ви пам’ятаєте?

— Так, — відповів Джонні.

— Я розкажу вам про справжнього тигра. Коли я був хлопчиком, у нашій окрузі з’явився лихий тигр. То був Le manger d’homme — тигр-людожер. Він нападав на дітей і старих жінок, бо тоді була війна і чоловіків у селищі не залишилось. Не та війна, що оце недавно, а друга світова. Тигрові смакувало людське м’ясо. А хто міг убити такого страшного звіра в убогому селищі, де наймолодший чоловік був шістдесятирічний та ще й однорукий, а найстаршому хлопцеві, це мені, тільки-но минуло сім? Та ось одного дня того тигра знайшли в ямі, куди поклали на принаду труп жінки. Це жахливо — зробити принадою людську істоту, створену за подобою божою, але ще жахливіше нічого не робити, коли лютий звір пожирає малих дітей. І я розкажу в своєму творі, що, коли ми знайшли того тигра, він був ще живий. Гострий кіл, що стирчав у ямі, пропоров йому черево, але він ще жив. Ми забили його на смерть мотиками й дубцями. Били всі — старі діди, жінки, малеча, — хоч деякі дітлахи так боялися, що аж пообпудились. Тигр упав у яму, і ми забили його на смерть своїми мотиками, бо чоловіки з нашого селища пішли на війну з японцями. Я думаю, ваш

1 ... 102 103 104 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва зона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертва зона"