Читати книгу - "Емма"

— Гаррієт, я не буду вдавати, що не розумію сказаного тобою. Твоє рішення ніколи не виходити заміж — чи скоріше намір не виходити заміж — викликане думкою про те, що людина, яку ти воліла б мати за свого чоловіка, має становище надто високе, щоб звернути увагу на тебе. Я маю рацію?

— О, міс Вудхаус, я і гадки не мала припустити… Я не настільки з'їхала з глузду. Але мені так приємно захоплюватися ним на відстані — і думати, наскільки кращим він є за всіх інших на світі, думати із вдячністю, зачудуванням і благоговінням, що є доречними особливо в моєму випадку.

— Я зовсім не здивована, Гаррієт. Послуги, що він тобі надав, було достатньо, щоб зворушити твоє серце.

— Послуга?! Та мені наче сам Бог його послав! Навіть згадувати моторошно, що я тоді відчувала… і тут іде він… такий шляхетний… а я — така нещасна! І раптом усе змінилося! В одну мить усе змінилося! Від повного нещастя до повного щастя!

— Усе це дуже природно. Цілком природно і достойно. Так, твій вибір і твоя вдячність роблять тобі честь. Але не знаю — чи буде це щасливий вибір, не знаю. Раджу тобі, Гаррієт, не давати волю своїм почуттям. Я зовсім не впевнена в тому, що тобі слід розраховувати на взаємність. Подумай, і подумай добряче. А чи не краще було б приборкати свої почуття, поки ти ще в змозі це зробити? У будь-якому випадку не дозволяй їм узяти над тобою гору, доки ти не пересвідчишся, що подобаєшся йому. Поспостерігай за його вчинками. У своїх почуттях краще керуйся його поведінкою. Я застерігаю тебе саме зараз, тому що більше про це з тобою не говоритиму. Я налаштована рішуче проти будь-якого втручання. Надалі про цю справу я нічого знати не бажаю. Жодне ім'я не мусить злетіти з наших вуст. Одного разу ми вже зробили величезну помилку; тепер нам слід бути обережними. Сумніву немає — він вище тебе за своїм становищем, і можуть дійсно виникнути дуже серйозні заперечення та перешкоди. А втім, Гаррієт, траплялися речі навіть дивовижніші — траплялися й більш нерівні шлюби. Але будь обережна. Я не хочу, щоб ти почувалася надто оптимістичною; однак, чим би все це не скінчилося, будь певна, що раз ти сподіваєшся на нього, то це вже є ознакою гарного смаку, а я завжди вміла цінувати гарний смак.

Гаррієт мовчки погодилась і вдячно поцілувала їй руку. Емма не сумнівалася, що таке кохання не зашкодить її подрузі. Воно лише зробить її розум досконалішим і витонченим і вбереже її від деградації.

Розділ 5

Отак і почався червень у Гартфілді — серед усіляких планів, сподівань і мовчазного потурання (мовчазної покірності долі?). Для Гайбері ж загалом цей місяць не приніс якихось суттєвих змін. Елтони так і продовжували говорити про візит подружжя Саклінґів і про те, у якій би пригоді стало їхнє ландо; Джейн Ферфакс так і залишалась у своєї бабці, а оскільки повернення Кемпбеллів з Ірландії знову відкладалося — тепер уже воно планувалося не на середину літа, а на серпень — то їй скоріше за все судилося пробути у Гайбері ще цілих два місяці, за тієї, звичайно ж, умови, що вона спроможеться протистояти нав'язливій благодійності місіс Елтон і вбереже себе від примусового отримання роботи в якійсь сім'ї з «найвищих кіл суспільства».

Містеру Найтлі, котрий з відомих лише йому одному причин відразу пройнявся антипатією до Френка Черчілля, останній став подобатися ще менше. Йому почало здаватися, що його захопленість Еммою не позбавлена певного дворушництва. Те, що Емма є об'єктом його прагнень, сумнівів не викликало. Про це свідчило все: його власне залицяння, натяки його батька, обережне мовчання його мачухи; все це було в унісон; слова, поведінка, обережність і необережність — усе промовляло про одне і те ж. Однак у той час, як багато хто призначав його Еммі, а сама Емма переправляла його до Гаррієт, містер Найтлі почав підозрювати за ним певну схильність пофліртувати з Джейн Ферфакс. Він не міг цього збагнути, та дещо вказувало на існування між ними якихось стосунків — принаймні так йому здавалося. З його боку були симптоми палкої симпатії; і раз уже містер Найтлі їх підмітив, то він уже не міг позбутися думки, що симптоми ці мають якийсь глибший сенс, хоча й боявся давати волю своїй фантазії та припуститися тієї ж помилки, що й Емма. Коли ця підозра виникла вперше, то Емми з ними не було. Містер Найтлі якраз обідав із рендоллзькою родиною та Джейн у Елтонів; і він став свідком далеко не єдиного погляду на Джейн, котрий був дещо недоречним для залицяльника міс Вудхаус. Коли він знову опинився в їхній компанії, то не зміг не пригадати побаченого й утриматися від спостережень, котрі — якщо не уподібнюватися Вільяму Кауперу, який біля палаючого в сутінках каміна «сам собі навіює начебто побачене», — викликали ще сильніші підозри в тому, що між Френком Черчіллем та Джейн Ферфакс існує прихована симпатія або навіть приховане порозуміння.

Якось після обіду він за звичкою пішов до Гартфілда, щоби провести там вечір. Емма і Гаррієт збиралися на прогулянку, тож він приєднався до них. При поверненні їх наздогнала численніша компанія, котра, як і вони, вирішила за доречніше прогулятися раніш, оскільки збиралося на дощ; то були містер та місіс Вестон зі своїм сином і міс Бейтс із своєю племінницею, що зустрілися випадково. Усі вони пішли разом, а коли наблизилися до воріт Гартфілда, то Емма, знаючи, що саме таким відвідинам зрадіє її батько, наполегливо запросила всіх у гості попити з ним чаю. Рендоллзька родина погодилася відразу ж, а міс Бейтс — після довжелезної промови, яку майже ніхто не слухав, — теж визнала за можливе прийняти надзвичайно люб'язне запрошення шановної міс Вудхаус.

Коли вони вже звертали на галявину перед будинком, то побачили, як повз них проїхав містер Перрі верхи. Чоловіки загомоніли про його коня.

— До речі, — звернувся трохи згодом Френк Черчілль до місіс Вестон, — а як там стосовно плану містера Перрі придбати собі екіпаж?

Місіс Вестон здивовано поглянула і сказала:

— А я й не знала, що він мав такий план.

— Та ні ж бо, я дізнався про це від вас. Ви самі написали мені про це у своєму листі три місяці тому.

— Я?! Бути не може!

— Авжеж писали. Я чудово пам'ятаю. Ви згадували про це