Читати книгу - "Фараон"

Рамзес знизав плечима.

— І я бачив духів, їх робила молода дівчина. І я бачив у цирку фокусника, що лежав у повітрі…

— Але не добачив тонких шнурків, що їх тримали в руках чотири його помічники… — перебив Ментезуфіс.

Царевич знову розсміявся і, пригадавши, що Тутмос розповідав йому про моління Мефреса, глузливо сказав:

— За фараона Хеопса один верховний жрець хотів неодмінно літати в повітрі. Для цього він молився богам, а своїм підлеглим наказував дивитися, чи не підіймають його невидимі сили. І що ви скажете, святі мужі: відтоді не минало

й дня, щоб пророки не запевняли великого жерця, що він піднімається в повітря, правда, не високо, лише на палець від підлоги… Але… що з тобою, достойний отче? — раптом він спитав Мефреса.

Справді, верховний жрець, слухаючи свою власну історію, захитався на стільці і був би, мабуть, упав, якби його не підтримав Ментезуфіс.

Рамзес ніби аж розгубився. Він подав старому води, натер йому лоб і скроні оцтом, почав його обвівати опахалом…

Незабаром святий Мефрес опритомнів. Він підвівся з стільця й мовив до Ментезуфіса:

— Ми вже, мабуть, можемо йти?

— І я так думаю.

— А мені що робити? — спитав царевич, відчувши, що сталося щось недобре.

— Виконувати обов’язки головного воєначальника, — холодно відповів Ментезуфіс.

Обидва жерці урочисто поклонились царевичеві й вийшли. Намісник був уже зовсім тверезий, але на серце йому ліг важкий тягар. Він зрозумів, що зробив дві великі помилки: відкрив жерцям, що знає їхню велику таємницю, і безжально насміявся з Мефреса.

Він оддав би цілий рік життя, якби можна було стерти з їхньої пам’яті ці п’яні балачки. Та було вже пізно.

«От маєш, — думав він, — і себе зрадив, і нажив смертельних ворогів! Та що вдієш? Боротьба починається в найнесприятливішу для мене годину… Але не будемо спинятися! Не один фараон боровся з жерцями й переміг, хоч не мав достатньо сильних спільників».

Проте він настільки відчув небезпеку свого становища, що в ту ж хвилину поклявся священною головою свого батька ніколи вже не пити так багато вина.

Царевич звелів покликати Тутмоса. Його повірник з’явився негайно, зовсім тверезий.

— У нас війна, і я головний воєначальник, — сказав царевич.

Тутмос схилився до землі.

— І ніколи вже не буду так напиватись, — додав Рамзес. — А знаєш чому?

— Полководець повинен остерігатись вина й одурманюючих пахощів, — відповів Тутмос.

— Я забув про це… і проговорився перед жерцями…

— Про що? — скрикнув злякано Тутмос.

— Що ненавиджу їх і сміюся з їхніх чудес…

— Це нічого… Вони, мабуть, ніколи й не сподіваються на людську любов.

— І сказав, що знав їхню головну таємницю, — додав царевич.

— Ай! — скрикнув Тутмос. — Саме цього не слід було робити.

— Ну, годі про це, — перебив Рамзес. — Негайно розішли скороходів у всі полки, щоб завтра вранці полководці з’їхались до мене на військову раду. Накажи запалити сигнал тривоги, і нехай усі війська Нижнього Єгипту зранку вирушають до західного кордону. Піди до номарха й накажи йому, щоб він негайно сповістив інших номархів, — нехай збирають харчі, одяг і зброю.

— Матимемо клопіт з Нілом! — сказав Тутмос.

— Нехай затримають всі човни й кораблі на рукавах Нілу, щоб переправити війська. Треба також наказати номархам, щоб збирали резервні полки.

Тим часом Мефрес і Ментезуфіс поверталися в свої оселі при храмі Пта. Коли вони лишилися самі в келії, верховний жрець підняв руки вгору і вигукнув:

— Трійце безсмертних богів: Осірісе, Ісідо й Горе! Врятуйте Єгипет від погибелі! Відколи світ, жоден фараон не вимовляв стільки блюзнірств, скільки ми почули сьогодні від цього хлопчиська. Що я кажу — фараон! Жоден ворог Єгипту, жоден хетт, фінікієць, лівієць не насмілився б так зневажити недоторканність жерців…

— Вино робить людину відвертою, — відповів Ментезуфіс.

— Але в цім молодім серці звили кубло змії. Він зневажає стан жерців, насміхається з чудес, не вірить у богів…

— Та найбільше мене дивує, — сказав замислено Ментезуфіс — звідки він знає про наші переговори з Бероесом? Бо що він знає про них — я ладен присягнутися.

— Сталась жахлива зрада, — відповів Мефрес, хапаючись за голову.

— Дуже дивна річ! Адже нас було четверо…

— Зовсім не четверо. Про Бероеса знала старша жриця храму Ісіди, двоє жерців, які показали йому дорогу до храму Сета, і жрець, який зустрів його біля брами…

— Стривай! — вигукнув Мефрес — Адже цей жрець весь час був у підземеллі. А що, коли він підслухав?

— У кожному разі, він продав таємницю не хлопчиськові, а комусь поважнішому. А це небезпечніше!..

До келії постукав верховний жрець храму Пта святий Сем.

— Мир вам! — сказав він, заходячи.

— Хай буде благословенне серце твоє.

— Я прийшов, бо ви так голосно розмовляли, наче сталося якесь нещастя. Чи не лякає вас війна з нікчемними лівійцями? — запитав Сем.

— Що ти думаєш, святий отче, про царевича, наступника трону? — перебив його Ментезуфіс.

— Я думаю, — відповів Сем, — що він, мабуть, дуже задоволений з цієї війни та свого звання полководця. Це природжений воїн! Коли я дивлюся на нього, то згадую лева Рамзеса. Цей хлопець готовий сам-один кинутись на всі лівійські зграї і справді може їх розігнати.

— Цей хлопчисько, — озвався Мефрес, — може знищити всі наші храми й стерти Єгипет з лиця землі.

Святий Сем миттю витяг золотий амулет, який носив на грудях, і зашепотів:

— Тікайте, погані слова, в пустелю! Розвійтеся і не чиніть зла праведним!.. Що це ти вигадуєш, достойний отче? — спитав він докірливо.

— Достойний Мефрес каже правду, — відповів Ментезуфіс. — У тебе заболіли б голова й живіт, якби людські уста могли повторити блюзнірства, які сьогодні ми почули від цього молодика.

— Не жартуй, пророче! — обурився святий Сем. — Я швидше повірю, що вода горить, а вітер гасить вогонь, ніж у те, що Рамзес допустився блюзнірства!..

— Він казав це нібито п’яний, — злісно перебив Мефрес.

— Нехай так. Я не заперечую, що Рамзес — легковажний гульвіса, але не блюзнір!..

— Так само думали й ми, — мовив Ментезуфіс. — І такі були впевнені, що знаємо його вдачу, що, відколи він повернувся з храму Гатор, зовсім перестали за ним стежити…

— Шкода тобі було золота, щоб платити за це, — докірливо сказав Мефрес. — Тепер ти бачиш, до яких наслідків веде такий начебто незначний недогляд…

— Але що сталося? — нетерпляче спитав Сем.

— Скажу тобі коротко: наступник трону насміхається з богів.

— Ох!..

— Осуджує накази фараона…

— Чи може таке бути?

— Найвищу раду називає зрадниками…

— Невже…

— І від когось довідався про приїзд Бероеса й навіть