Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свята Марійка 📚 - Українською

Читати книгу - "Свята Марійка"

364
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свята Марійка" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 115
Перейти на сторінку:
що ти турбуєшся?! У нас із собою є вино і ковбаса! Зараз станемо разом, зваримо картоплі, що ще треба?

Зайшла Наталка з кумами в хату – а запах як із помийниці! Денис перед телевізором спить. Стало соромно…

– Що ж… Я розумію… – кума співчутливо окинула поглядом захаращену кухню.

– Вибачте, – зіщулилась Наталка. – Я ж не знала, що в мене будуть гості…

І поки чоловіки розмовляли, Наталка з кумою взялись перемивати посуд.


За рік Денис таки знайшов роботу в Києві і поїхав із села на заробітки. Наталка полегшено зітхнула…


Була весна, закінчувався навчальний рік, у школі мали початися екзамени. Наталка вже й не ходила, а літала, та все-таки не могла з усім впоратися вчасно: городи знову позаростали бур’янами, лупилися на гніздах курчата, треба було догодувати свині, дерть закінчилась…


Аж через два місяці повернувся Денис додому – і з порога попередив Наталку, що він приїхав тільки на два дні.

Як розпакував речі, не захотів навіть відпочити…

– У батьків там тої роботи назбиралось! Мати плаче, – сказав Наталці, сів на велосипеда й зник…

Аж надвечір повернувся до родини.


– Поможеш мені висапати город? – попросила його Наталка в суботу за сніданком. – Я не встигаю, вже падаю із ніг. Тих два вихідних…

– А чого ж? Я допоможу! – пообіцяв Денис.

Навіть нагострив вранці сапи…

Та як зібралися рушати в поле, під ворота під’їхав Олег.

– Ти почекай мене, я зараз! – відмахнувся Денис від Наталки. – Постій тут, гаразд?

– Я почекаю.

А як повернувся, сказав:

– Знаєш, я хочу зі своїм братом поговорити, ми зараз від’їдемо на часинку… А ти, Наталко, тим часом відпочинь. Бо он на що стала схожа, самі кістки та шкіра, якась аж чорна на обличчі. Ти відпочинь, а я обіцяю, що через дві-три годинки приїду, підемо й посапаємо! Добре?!

– Обіцяєш?

– Обіцяю! Жди! – і Денис побіг.


Але Наталка не мала часу на відпочинок – взялася до прання. Наскидала посеред хати цілу купу брудного дрантя – із дитини й свого, а ще того, що Денис привіз із собою з роботи. Внесла Наталка до хати велику балію, а тоді – взяла два здоровезних відра і разів п’ять побігла з ними до криниці.

Хоч і поспішала, але поки все перепрала, порозвішувала по мотузках, повиносила на вулицю помиї – минуло більше трьох годин. Наталка аж стерпла, коли поглянула на годинник: город навесні не ждав! Взяла сапу – та й рушила на поле, сама…


Денис додому приїхав пізно ввечері, Наталки ще не було.

– Де це мама? – спитав дитини.

– Не знаю… Десь пішла…


Аж поночі, коли небо рясно всіяли зірки, Наталка повільно прибрела додому.

– Де це ти так довго ходила?! – зустрів її Денис біля хвіртки.

– Гуляла… – сказала Наталка тихо.

– Із ким гуляла?!

– А я тобі що казав?! – Олег сидів у машині. – Вона ж така сама, як і моя Каріна була! Мати наша метке на повійниць око має!

– Я гуляла сама, коло води… – навіщось виправдовувалася Наталка.

– Мені треба зараз же їхати на Київ! – знавісніло кричав Денис. – Я з Олегом і поїхав би давно! А так… стою тут уже годину, тебе чекаю! Де це ти ходила?!

– То їдь собі…

– Їдь?! Вночі?!

– Треба було довше говорити! – видушила Наталка з себе, вперемішку зі слізьми.

– А я не говорив! Не говорив, щоб ти знала! Я матері допомагав наш город сапати! Цілий день сапав!!! Ще трохи – і були б уже закінчили!

– То не наш город! – кричала йому у відповідь Наталка. – Я просила твоєї матері, не раз уже просила, щоб уже не садили той величезний город! У нас, Денисе, біля хати є п’ять соток, на полі ще десять вчительських, навіщо нам ще й той колгоспний город?!!

– Ну, ви собі тут між собою розбирайтесь, а я поїду, – втішився Олег.

– А я? – здивувався на те Денис. – Ти що, мене покинеш?…

– Я за тобой, братішка, утром заєду. Переночую в батьків, ладно? – і вже в машині Олег голосно розсміявся – Наталка це почула. А потім увімкнув музику на всю гучність

1 ... 102 103 104 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свята Марійка"