Читати книгу - "Вибрані твори"

— Так-так, підсовуй глибше, рви тепер.

— Не рветься, бодай йому, кріпко наплутали, мать його бабка родила!

— О-о, піддається, наполягай іще.

Дріт луснув, і Величко з Шамотнявим мало не попадали.

— Є чим плота в'язати. Збирай дрючки. Як не буде човна, хоч цим врятуємось.

Та відважна пара, що мало не одна не втратила волі до життя й уперто боролась за нього й для себе й для других, — на цей раз тратила сили даремно, — хіба що зігрілись, видираючи дроти з-під льоду.

На березі загомоніли:

— Везуть, везуть!

Десь на горі по заледенілій дорозі торохтів віз. Небавом на березі зачорніла густа маса людей — несли човна.

— Спускай! Легше, щоб води не ковтнув. Та не лізь, хай він сам веслує, більше місця в шкорлупині буде звідти взяти.

— Авжеж, нехай він сам, він краще за нас, либонь, уміє.

— Ну, гайда, штовхай!

До крижаного забору наближалась чорна посудина з одинокою постаттю на кермі. До місця, куди вона прямувала, кинувся шалено ввесь натовп.

— Куди, чорти? Завалиться, що ви робите! Одійдіть, уже тріщить. Ой, рят...

Знов знайомий сплеск і одчайдушний останній крик потопленика... Нагла смерть привела до пам'яти гурт обезтямлених людей, та ненадовго. Скоро хотів човен примкнутися до крижини, на неї посунули, відштовхуючи один одного, як божевільні, салдати.

— Перекинете човна, що робите, люди!— крикнув Величко і ледве встиг своєю довгою латою відштовхнути човен назад від крижаного забору, рятуючи цей єдиний засіб зберегти життя від неминучої загибелі.

— Товариші, спокій, всіх заберу! — почувся голос чорної постаті на кермі — голос з якоюсь чудною вимовою.

— Кляус! Дід Кляус!— пізнав Шамотнявий, радісно вітаючи старого латвійця. — Звідки ти взявся?

— Приїхали салдати, кажуть: мобілізуємо тебе й твого човна людей рятувати. Відповідаю: вбивати не вмію, а рятувати сам поїду. І поїхав.

— Діду Кляус! Примкни аж он там, де людей немає, збоку, а ми до тебе по черзі посилатимемо, інакше діла не буде, — мовив ротний. — Величко, викликай своїх, як на перекличці. — І став із револьвером коло човна, загрожуючи тим, хто перся поза чергою.

Почалась довга, тяжка переправа. В маленький човник сісти було тільки двом, крім кермача. Бистра Двинова хвиля підхоплювала човник і зносила геть униз, грозячи раз у раз перекинути й потопити. Обледенілі люди з задубілими руками й ногами каменем падали в човник і не мали сил з нього вилізти або кидались з нього прожогом на рятунковий берег, перехиляючи хитку посудину, аж ковтала вона крижаної води. Їх підхоплювали салдати з батальйону Єгорова і тягли до замку Драйкройцен, що сірою масою висився на горі. Дехто не міг уже йти, знесилівши від нелюдського напруження тіла і нервів, падав на березі майже непритомний, і його доводилось нести на гвинтівках, утворюючи з них своєрідні ноші.

— Давай санітарів! Сюди санітарів!

А на крижинах люди чекали на свою чергу, лячливо здригаючи від кожного тріску Двини, що глухо гарчала, готуючись знов зірвати льодові покрови. Вода помітно почала прибувати, і ця перспектива ставала щомить ближчою, невідворотнішою.

А човен Кляуса як навмисне щораз дальше відносило струменем униз, щораз довше доводилось йому поратися коло берега, видираючись проти течії, щоб забрати нову партію — отих чергових два чоловіки.

— Ослаб, діду, вже? Намуляв, либонь, руки. Дай зміню, — гукнув йому Шамотнявий. — Я ж бо теж із рибалок.

— Сиди, сиди, всіх перевезу, — почулась упевнена відповідь. — А що руки в пухирях — люди дякуватимуть: старий Кляус про Драйкройцен оповідав, старий Кляус від чар заклятого Драйкройцена вирятував.

— Ой чи всіх вирятує? — мовив турботно Величко, поглядаючи, як вода все нервовіше вихлюпує з-під крижин. — Чи не пора й ротному в човен?

— Ні, брат, Величко! Капітан, кажуть, останній з корабля мусить іти, — відмовив ротний. — Бач, як люди хвилюються.

Справді, наявне наближення грізної хвилини знов обезтямило решту салдат. Вони не слухали Величкиних викликів, товпились на крижинах, закликаючи Кляуса, і з благаннями, і з загрозами:

— Сюди, діду, по нас тепер, дідуню!

— Та сюди, чорт старий, латвійська мордо!

Доводилось брати вже по три пасажири, і човен погружався в воду, ледь-ледь не беручи її через край. Тільки вміння і спокійна витриманість старого Кляуса рятували від катастрофи. Тільки страшне напруження сил і криваві рани на руках