Читати книгу - "Нічний цирк"

— Ми не можемо, — заперечує Селія.

— Звісно ж, можемо, — наполягає Марко. — Разом ти і я можемо зробити що завгодно.

— Ні, — не здається дівчина. — Ми можемо все що завгодно лише тут.

— Не розумію.

— Ти хоч колись думав про це? Про те, щоб просто піти? Чи з’являлася справжня розважлива думка, а не мрія чи скороминуча фантазія? — Хлопець не відповідає, і Селія веде далі: — Подумай про це просто зараз. Уяви, що ми тікаємо звідси й виходимо з гри, аби почати нове життя деінде, подумай про це.

Марко заплющує очі й намагається намалювати перед своїм внутрішнім поглядом не просто мрію, а її практичне втілення. Як спланувати все до найменших дрібниць, починаючи від наведення ладу в Чандрешевих паперах для нового помічника до миті, коли він складатиме валізи у своїй квартирі, чи навіть до того дня, коли на їхніх пальцях з’являться весільні обручки.

І тоді права рука починає горіти вогнем. Різкий пронизливий біль з’являється в рубці на пальці та здіймається вгору рукою, затьмарюючи собою всі думки. Це той самий біль, який Марко відчув, коли рубець з’явився, але сильніший у тисячу разів.

Корабель припиняє свій рух. Папір розсипається, чорнильний океан висихає, залишаючи в смугастому наметі лише стільці, розставлені по колу. Марко падає на підлогу.

Біль трохи вщухає, коли Селія вклякає біля нього й бере заруку.

— Тієї ночі, коли цирк святкував ювілей, — каже вона, — тієї ночі ти поцілував мене. Тієї ночі мені спала ця думка. Я не хотіла більше грати — хотіла лише бути з тобою. Думала, що попрошу тебе втекти зі мною, і по-справжньому хотіла цього. Тієї миті, коли я переконала себе, що ми впораємося, мене протнув такий біль, що я заледве втрималась на ногах. Фрідрік не міг збагнути, що зі мною таке, просто відвів мене до тихенького куточка й посадив на стілець. Він дуже добрий і не розпитував ні про що, адже я нічого не могла пояснити.

Марко намагається перевести дух, а дівчина роздивляється рубець на його руці.

— Я гадала, що справа була в тобі, — веде Селія далі, — тож спробувала не сісти в цирковий потяг, коли він від’їжджав, і біль був так само лютим. Ми зв’язані путами і зв’язані надійно.

— Ти хотіла втекти зі мною, — усміхається Марко, незважаючи на тупий біль. — Я й не сподівався, що той поцілунок виявиться таким дієвим.

— Ти міг би змусити мене забути про нього, стерти його з моїх спогадів так само легко, як стер зі спогадів усіх інших гостей на вечірці.

— Це було не так-то просто, — жаліється хлопець. — До того ж я не хотів, аби ти забула.

— Я б не змогла, — запевняє Селія. — Як ти почуваєшся?

— Жалюгідно. Але вже майже не болить. Тієї ночі я сказав Александрові, що хочу піти. Не те щоб я справді мав це на увазі, просто хотів побачити його реакцію.

— Мабуть, усе зроблено так, щоб ми не почувалися, як пташки в клітці, — припускає Селія. — Ми не бачимо ґраток, поки не наштовхнемося на них. Тато каже, що було б простіше, якби ми не переймалися одне одним. Певно, він має рацію.

— Я намагався, — шепоче Марко, обіймаючи її обличчя долонями, — я намагався відпустити тебе — і не можу. Не можу припинити думати про тебе. Не можу перестати бачити тебе уві сні. Хіба ти не відчуваєш до мене такого ж?

— Відчуваю, — зізнається дівчина. — Ти весь час у моїх думках. Я часто сиджу в Крижаному Саду, щоб відчути хоч відлуння того, що пізнаю з тобою. Так було завжди, ще до того, як я дізналася, хто ти. І щоразу, коли я думаю, що почуття до тебе не можуть бути міцнішими, я помиляюся.

— То що заважає нам бути разом? — питає Марко. Його руки ковзають від її щік до ніжних обрисів плечей над сукнею.

— Я хотіла б, — шепоче Селія, затамовуючи дух, коли Маркові долоні спускаються нижче. — Повір мені, я хотіла б. Але йдеться не лише про нас двох. Так багато людей втягнуто до цієї гри. І контролювати все стає дедалі складніше. А це, — вона накриває його долоні своїми, — надзвичайно відволікає, і я непокоюся, що може статися, якщо я втрачу концентрацію.

— Хіба ти не маєш джерела сили? — дивується Марко. Дівчина збентежено дивиться на нього.

— Джерела сили? — перепитує вона.

— Провідника, як моє вогнище? Я насичуюся силою з вогню. У тебе нічого такого немає, ти все робиш сама?

— Я не знала, що можна інакше, — відгукується Селія.

— І ти повсякчас контролюєш цирк? — перепитує Марко.

Дівчина киває.

—