Читати книгу - "Нічний цирк"

— Навіть не уявляю, наскільки це виснажливо.

Марко ніжно цілує Селію в чоло й відпускає її, намагаючись триматися якомога ближче, хоч і не торкаючись.

А потім він розповідає їй різноманітні історії. Міфи, які почув від свого наставника. Власні фантазії, на котрі його надихнули уривки архаїчних книжок із потрісканими корінцями. Ідеї для цирку, для котрих у жодному з наметів не вистачить місця.

Селія відповідає легендами зі свого дитинства, проведеного за лаштунками театрів. Розповідає про пригоди у віддалених містах, куди навідувався цирк. Згадує події тих днів, коли влаштовувала спіритичні сеанси, і радіє, що йому ці вистави здаються такими ж безглуздими, як і їй колись.

Вони сидять і розмовляють до самого світанку. Марко збирається йти аж тоді, коли цирк зачиняють.

Допомагаючи Селії піднятися, хлопець на хвилину притискає її до грудей.

Потім він виймає з кишені візитну картку, на якій немає нічого, окрім літери М і адреси.

— Тепер я проводжу в Чандрешевому маєтку менше часу, — пояснює він, простягнувши картку. — Якщо мене немає там, ти можеш знайти мене за цією адресою. Я чекатиму на тебе о будь-якій порі, якщо раптом вирішиш відволіктися від цирку.

— Дякую, — каже дівчина. Вона перевертає клаптик паперу пальцями, і той зникає.

— Коли все це скінчиться, я не дозволю тобі так просто піти, і не важливо, хто з нас переможе. Згода?

— Згода.

Марко бере руку Селії, підносить її до вуст і цілує срібну каблучку, що приховує під собою рубець.

Селія гладить кінчиками пальців його підборіддя. Потім вона обертається й зникає, перш ніж Марко встигає простягнути руку, щоб зупинити її.

Конкорд, Массачусетс, 30 жовтня 1902

Бейлі намагається перегнати отару овець на інше поле, але вони сьогодні жахливо поводяться. Тварини не реагують на стусани, штурханці та лайку, уперто вважаючи, що трава на полі з цього боку хвіртки, у низенькій кам’яній загорожі, зеленіша, аніж з іншого, хай там як хлопчик намагається переконати їх у протилежному.

І раптом позаду нього лунає голос:

— Привіт, Бейлі!

Стоячи з іншого боку пристінку серед занадто яскравого денного світла й занадто зелених, занадто земних декорацій, Крихітка здається якоюсь неправильною. Її одяг (хоча вона вдягла не цирковий костюм, а щось таке, що допомагає замаскуватися) все одно здається надто химерним. На спідниці, як для повсякденної, забагато оборок; черевики, хоча й запилюжені, надто вишукані та й узагалі непрактичні для прогулянки фермою. Капелюх Крихітка не вдягнула, і вітер роздмухує її вогняно-руде волосся навколо голови.

— Привіт, Крихітко, — цідить Бейлі, оговтавшись від несподіванки. — Що ти тут робиш?

— Мені потрібно з тобою поговорити, — повідомляє руда. — Тобто дещо запитати.

— І це щось не могло почекати до вечора? — дивується хлопчик. Для нього зустрічі з Крихіткою та Прибамбасом щоночі після відкриття цирку вже стали звичкою.

Дівчинка хитає головою.

— Я вирішила, що буде краще дати тобі час усе обдумати, — повідомляє вона.

— Обдумати що?

— Ідею поїхати з нами.

Бейлі розгублено кліпає.

— Що? — спромігся він урешті-решт.

— Це наша остання ніч тут, — пояснює Крихітка. — Потім цирк поїде, і я хотіла б, аби ти вирушив із нами.

— Ти жартуєш, — не вірить почутому Бейлі.

Крихітка знову хитає головою.

— Ні, присягаюся, ні. Я чекала, щоб переконатися, що запитати тебе буде правильно і що для тебе правильно буде так учинити, і тепер я впевнена. Це дуже важливо.

— Що ти маєш на увазі? Чому важливо? — питає хлопчик.

Крихітка зітхає. Вона напружено дивиться вгору, наче шукає зірки, що ховаються за синім небом, поцяткованим білими хмарками.

— Я знаю, що ти мусиш поїхати з нами, — каже вона. — Щодо цього я впевнена.

— Але чому? Чому я? Що я робитиму, просто тинятимуся туди-сюди? Я не такий, як ви з Прибамбасом, і не вмію нічого особливого. Я не належу до цирку.

— Ще й як! Я впевнена, що належиш. Поки що не знаю чому, але переконана, що ти маєш бути поруч зі мною. Тобто з нами. — Червоний пуп’янок рум’янцю розквітає на її щоках.