Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Геродот ніколи не вигадував. Та й не в його це правилах і моральних принципах писати «бачив» про те, чого він не бачив, а про що тільки чув. В іншому випадку він так і застерігав: це я чув. А коли писав: це я бачив на власні очі, то таки бачив на власні очі казан скіфського царя Аріанта, одного з наших далеких предків, і рівного якому – казану – світ нині не знає.

Він ще ховається в надрах української землі, колись скіфсько-ексампейської, і з’явиться на світ білий і на узвишші – просто ще не настав час йому. Як і бронзовому Геродоту, «батькові історії», авторові четвертої книги «Історія», у якій він так яскраво і достовірно (археологічні дані раз у раз підтверджують його правоту) описав далеке минуле нашої батьківщини – України, спадкоємиці Великої Скіфії – це наше чи не єдине джерело про ті часи!

І з’явиться бронзовий Геродот – віримо! – в краю Ексампей, як мусить врешті-решт повернутися в ті краї і сама його первісна, історична назва ЕКСАМПЕЙ.

«Геродот із Галікарнасу зібрав і записав ці відомості, щоб події, що минули, з плином часу не потрапили в небуття» (Нроботос. Гісторіїс аподейксіс).

Когорту ста великих лікарів світу від найдавніших часів і до наших днів розпочинає звичайно напівлегендарний лікар-бог родом із Давньої Греції. У римлян він Ескулап (це від його імені лікарів, медиків взагалі стали прозивати ескулапами), латинська ж форма його імені Асклепій. І нічого дивного, наприклад, лікар із мусульманського світу Абу Алі Хусейн Ібн Абдаллах Ібн Хасан Ібн Алі Ібн Сіна в християнському світі відомий під латинізованим прізвищем Авіценна. Кажуть, що Асклепій був реальною постаттю, історичною, а вже згодом його обоготворили.

Як лікар він і справді був рівний богові, тож і став богом лікування, в статусі якого його й проголосили після возвеличення в ранг божества.[52] А ще він був проголошений сином Аполлона, тоді ж як мав цілком земних батьків простого походження – не виключено, що батьком його був пастух-чередник. За якоюсь там легендою – всуціль легенди! – мистецтва лікування Асклепія навчив сам Хірон, мудрий і вчений кентавр, напівлюдина-напівкінь. Мовляв, під його наукою (бо хто ж із простих смертних міг так навчити простолюдина) він і став удатним лікарем, зумівши перевершити навіть свого навчителя!

Пізнавши силу коріння лісу (про хімію тоді, звісно, й не чули) і соків трав з полів та луків, він не лише зцілював хвороби чи дарував дідам молодість (віковічна і до сьогодні нездійсненна мрія людства!), а й навіть повертав померлих до життя – чим і прогнівив володаря царства мертвих Аїда. При нагоді останній накапав громовержцю Зевсу – зазнався, мовляв, Асклепій, порушує той порядок, який батько богів завів на Землі – мертвих воскрешає, тоді ж як мертві мусять бути мертвими і перебувати в Аїді-пеклі, в підземному царстві… Розгніваний Зевс (до слова, дід Асклепія за легендами-міфами) блискавкою вразив свого непокірного онука, який воскрешав мертвих, а вже його самого після удару Зевса ніхто, звісно, не воскресив.

Справжня слава Асклепія почалася після його смерті – наглої і несправедливої. Коли його обоготворили, то почали повсюдно споруджувати на його згадку численні святилища. Було навіть афінське свято на честь Асклепія – епідарії – і до святилищ та храмів за зціленням (а там працювали учні й послідовники бога лікування) збиралися недужі з усієї Греції. Спеціально обладнані приміщення для лікування називалися асклепійонами – зображення їх навіть карбувалося на монетах тих часів.

Самого ж бога лікування зображували в образі людини зрілого віку (між іншим, схожого на Зевса – як-не-як, а його онук!). Асклепій мав сімох дітей (всі вони були лікарями і – не рядовими), а від імені його дочки Гігієї, яка відала чистотою, походить термін «гігієна», як від сина Панацеї – «панацея», універсальний засіб, який буцімто запобігає будь-якому лихові (термін є, самого засобу, себто панацеї, немає). Асклепій був викарбуваний на монетах 162 міст Давньої Греції з посохом, що його обвивають змії. (В ранній період його шанування він сам зображувався у вигляді змії!). У храмі Асклепія жила одна, казали, мудра змія, яка приймала жертовні приношення.

Існує легенда, що коли Асклепій якось побачив на своєму посохові змію, то зопалу вбив її. Але тут невідь-звідки вигулькнула її товарка з травинкою в роті і воскресила вбиту. Меткий Асклепій загледів, що то була за трава і заходився з її допомогою воскрешати померлих (за що згодом і поплатився власним життям). Звідтоді й понині змія – символ медицини. Сучасної теж.

В ранню епоху розвитку культури відношення до змій було різним. В первісні часи їх шанували (змієпоклонство). Вавилоняни вбачали в них уособлення зла, єгиптяни