Читати книгу - "Пташиний спів"

Уїр дихав швидко та гучно, просуваючись уперед. Він спирався тільки на одну руку — у другій тримав клітку. Ліву долоню Стівена розрізав камінець. Зарадити не було чим. Земля над ними всуціль отруєна спорами газової гангрени — хвороби коней, яка потрапила у землю через добрива, котрі фермери щедро додавали до ґрунту; він сподівався, що зараза не увійшла глибоко. Стівен продовжував повзти, намагаючись більше спиратися на зовнішню сторону руки. Тунель настільки звузився, що його доводилося розширювати кирками, щоби протиснутися. Місця для замаху кирки тут не було, і лізли вони дуже повільно. Уїр раптово зупинився, і Стівен почув, як той лається.

— Все, — сказав він. — Кінець. А повинно бути ще тридцять футів тунелю. Вони тут усе, в біса, підірвали. Обоє мертві.

Стівен підповз ближче і побачив стіну землі перед ними. Його охопив панічний страх: а якщо позаду них тунель зараз теж обвалиться... Він рефлекторно спробував розвернутися. Такий вибух точно вплинув на стійкість усієї конструкції та хиткі опорні балки.

З наплічної сумки Уїр дістав круглий дерев’яний диск, якого притис до стінки тунелю. Слідом витяг стетоскоп, під’єднав його до виступу на поверхні диску та почав слухати. Він підніс палець до губ. Та Стівен і не збирався йому заважати. Він і сам прислухався. Було навдивовижу тихо. Було щось тривожне у цій тиші: відсутність звуків обстрілу.

Уїр вийняв із вух стетоскоп.

— Нічого не чую, — сказав він.

— А це надійна річ?

— Так, дуже. Прибор зробили паризькі вчені. Та, звісно, ніколи не можна бути абсолютно впевненим.

— А хто був під землею?

— Один з них — Шоу. А другий — Стенді, здається. Новенький.

— Як же ми їх дістанемо?

— Ніяк. Якщо ми зараз тут прокопаємо, то обвалиться стеля. Я пришлю сюди солдатів, щоб укріпили деревиною — якщо їм вдасться пробитися далі, то добре. Але зараз я хочу закрити цей тунель.

— А якщо до них не зможуть пробитися?

— Помолимося. Врешті-решт, нас усіх поховають.

Обличчя Уїра було так близько, що Стівен відчував запах алкоголю в його диханні.

— Я не знаю жодної молитви. А ви?

— Можна придумати.

Канарка коротко защебетала, Стівен сіпнувся від страху. Слова самі почали зриватися з його губ:

— У руки твої, Господи, передаємо душі цих двох солдаті в. Нехай покояться вони з миром. Нехай їх смерть буде недаремною. В Ім’я Ісуса. Амінь.

— Ходімо, — сказав Уїр. — Краще я піду першим. Посуньтесь трохи, я спробую пролізти повз вас. Ось так, притискайтеся до стіни.

Стівен якомога сильніше влип у стіну, щоб Уїр міг протиснутися. Той придавив його ще сильніше, і гострий кінець кирки зачепився за глину на стелі. На Уїра впав шматочок глини. Потім на праву руку впав ще один — більший. Уїр скрикнув. Стівен інстинктивно смикнувся назад, туди, де тунель був ширшим, на випадок якщо все обвалиться. Уїр лаявся та стогнав.

— У мене рука зламана. Витягніть мене, витягніть! Давайте швидше, а то тут усе завалиться!

Стівен повернувся до Уїра та почав обережно забирати землю, котра його придавила. Землю він штовхав у бік обваленого кінця тунелю. Уїр стогнав від болю.

— Заберіть цю землю, заберіть! Треба звідси вибиратися.

Стівен крізь зуби відповів:

— Роблю усе, що можу. Я ж намагаюсь не завдати вам болю.

Стівен лежав зверху на ньому, головою до ніг Уїра, та зчищав глину з його руки. Коли він сповзав з нього, то вдавив обличчя Уїра в землю своєю вагою. Нарешті він зліз, і тепер вони лежали обличчям один до одного: Уїр ногами до завалу, Стівен — до виходу.

Уїр виплюнув землю з рота.

— Ви можете повзти? — запитав Стівен.

— Рука зламана. Може, ще ребро. Доведеться просуватися на одній руці. Візьміть пташку.

Стівен протяг руку до клітки. Слабка дерев’яна рама зламалась під вагою землі — клітка була порожня.

— Пташки нема, — сказав Стівен. — Ходімо вже.

— От же лихо! — розхвилювався Уїр. — Не можна її тут лишати. Треба її знайти і забрати. Якщо боші її знайдуть, вони дізнаються, що ми...

— Заради бога, вони і так знають, що тут тунель! Якби не знали — навіщо б закладали міну?

Уїр сплюнув від болю.

— За жодних умов не можна тут лишати пташку. В жодному разі. Це закладено в правилах. Інакше мені загрожуватиме трибунал. Знайдіть пташку.

Стівен знову поліз на розпластане тіло Уїра. Сльози вже стояли у нього в очах, коли у глинявій темряві шукав пташку у ледь помітному світлі ліхтаря на касці. Ліворуч від діри, яка утворилася від обвалу, він побачив жовтий блиск. Стівен повільно простяг руку до нього. Його серце колотило наче просто по підлозі тунелю, одяг змокрів від поту, що заливав очі. Його рука рішуче просувалася уперед, пальці розкрилися назустріч пташці. «Господи, господи, будь ласка...» — бурмотів він. Коли до пташки лишилося не більше шести дюймів, він різко кинувся до неї. Канарка злетіла, шурхнула крилом