Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 114
Перейти на сторінку:
на Одеса». Це були монстри, до яких через відчинену апарель заїжджали цілі вантажні потяги та колони автотрейлерів. Їх колись було збудовано всього чотири, і працювали вони між Одесою та Варною. Причому, наші називались на честь болгарських героїв Шипки та Плевни, а болгарські — на честь наших Одеси та Севастополя. Чотирма такими поромами можна було б вивезти до України чи Болгарії половину населення Грузії. Конкурувати з ними надалі наші маленькі пароплавчики аж ніяк не могли. Це був кінець будь-якій блокаді. І мандариновим рейсам. Я ще не міг вирішити, весело мені з того чи сумно, але для Грузії то був справжній порятунок, як від появи регулярної кавалерії в кінці голлівудського вестерна.

Але наш рейс, хай і останній, ще не завершився. Ми чатували на щонайменше «вікно» у штормових прогнозах, щоб вискочити з цієї мишоловки і прямувати на Херсон. Час нас уже піджимав. До Нового року залишалося не так вже й багато.

МЕЙДЕЙ

Я саме приймав у радіорубці прогноз з Одеси, коли через прочинені двері на місток пролунав цей бридкий звук на два тони, що чергувалися, як в сирені швидкої допомоги. Радіотелефонна станція проміжних хвиль «Чайка» прийняла чийсь сигнал тривоги на аварійній частоті.

Я облишив усі точки та тире і кулею вилетів до стернової рубки. Але там вже були старпом та Адрійко-штангіст.

— Мейдей, мейдей, — чулося з динаміків. Усі, хто мене чує, відповідайте «Вікінгу». Мейдей, Мейдей. Усі, хто мене чує, відповідайте «Вікінгу».

«Вадічка» — «Вікінгу»:

— Чуємо вас на трійку, — відповів Петренко-молодший. — Де ви знаходитесь? Прийом.

Але «Вікінг» нас не чув. Так буває.

— Врубай головний передавач! — наказав мені старпом і викликав на місток Арташезовича.

Поки я прогрів головний передавач, «Вікінгові» хтось відповів, бо Миколка почав пояснювати, що відбувається. Але ми того знову таки не чули, чули лише Миколку й тріск радіоперешкод. Арташезович усівся у крісло перед приймачем. Усі інші скупчилися в моїй каюті за нашими спинами.

— Затоплено форпік, — доповідав комусь Миколка. — Відпомповувати не встигаємо… хвилею зірвало люк… вітер дев’ять балів… північно-західний… висота хвилі три з половиною — чотири метри… маю значний диферент на ніс… судно інтенсивно обмерзає… потребую термінової допомоги… термінової допомоги… як зрозуміли… прийом.

— Десь північніше, — сказав Арташезович. — Десь під Новоросійськом, мабуть.

— Знаходжуся в координа…

Передача увірвалася. Я почав гарячково перемикати антени й шукати Миколку на сусідніх каналах.

Знову повернувся на 2182.

— «Вікінг», відповідайте «Вадічці». «Вікінг», відповідайте «Вадічці».

«Вікінг» — «Вадічці». Прийом.

— Що це значить? — спитав Андрійко.

— Антену вітром обірвало, — не задумуючись відповів я.

— Або… — почав було старпом Петренко.

— Антену зірвало, — з притиском перебив його Арташезович.

— Зробиш запис до суднового журналу і сповістиш портову адміністрацію, — наказав він старпомові. — Пильнуйте на аварійній, хлопці, може, ще проріжеться…

І залишив радіорубку.

Миколка на зв’язок більше не вийшов. Не чутно було й жодних перемовин рятувальників, які обов’язково були б, якщо…

— Отже ж, — через дві години сказав старпом. — Половину Арктики на дірявому судні людина пройшла і нічого, а тут…

— Який там на завтра прогноз? — спитав нарешті Арташезович про те, про що усі забули.

— Сприятливий, — відповів я. — Східний, шість — одинадцять метрів на секунду.

Ну, Адрійку, прощайся сьогодні зі своєю місцевою кралею, якщо встиг завести. Завтра, сподіваюся, вийдемо в море…

Here am I floating round my tin can, far above the moon Planet Earth is blue and theres nothing I can do,

— лунало мені в навушниках посеред радіоперешкод, наче колишня Юркова пісня обігнула земну кулю, як радіохвиля, і нагнала мене, відбившись від Місяця.

— Ідіть вечеряти, — сказав Арташезович. — В Юрка сьогодні макарони по-флотськи.

Життя тривало. Тепер вже без Миколки.

ВІД КАВКАЗУ ДО КРИМУ

Ми вискочили з Поті за першої ліпшої нагоди і встигли за гарної погоди проскочити Сухумі, що було важливо. Далі вже можна було в разі чого тулитися до берега без ризику бути обстріляним через непорозуміння чи просто високе почуття обов’язку в місцевих артилеристів. Цікаво, що наші ж знайомі і друзі працювали і на Сухумі. Зайти до порту мирно, так, щоб по судну хоча б раз не дали пристрілочного пострілу з гармати, в них ні разу не виходило. Добре ще, що в портового нагляду був прямий зв’язок з батареєю. І після волання на визивному каналі він телефонував до вояків і казав щось на кшталт: «Не чіпай їх, вони мої».

Отже, Сухумі проскочили ми дуже вчасно, бо східний вітер підсилився. Гайнути через море напрямки на мис Фіолент у Криму тепер не випадало. Арташезович пішов далі на північ вздовж кавказького берега.

Хвилі майже не було, їй просто не вистачало простору, щоб розігнатися. Проте вітер посилювався й посилювався, барометр падав, і не потрібно було бути синоптиком, щоб передбачити, що чекає на судно, варто йому трохи відірватися від кавказьких берегів. Досить було вийти на крило

1 ... 102 103 104 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"