Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Свекор сердито пирхнув:
- Міцно ж тебе, Саньок, у кадебе налякали, що ти навіть Гоголя переплюнув.
- Не зрозумів?…
- Гоголь лише другий том “Мертвих душ” спалив, а ти - все, що мав. Налякали, питаю, добряче?
- Та вміли вони це робити. Я їм кажу - у нас же в постанові пленуму сказано: гласність і крапка! А вони мені: е, ні, то не крапка, а три крапочки. А після них - закрите роз’яснення, що гласність - це не те, що ви думаєте. Це спеціально для таких дурнів, як ви, влаштовано, щоби повистромляли голови і зацвірінькали. А ми зі свого боку ті голівки і поскручуємо, поскручуємо!
Я глянула на ветерана районної преси і мені мимоволі стало його шкода. Це ж скільки років пройшло вже, де та партія, ті райкоми і те кадебе. А у нього ще й досі руки трусяться, як згадає. Свекор, на відміну від мене, сказонув без зайвої сентиментальності:
- Добре, горобчику ти наш сивий, скачи далі. Забирай назад свого шедевра. Вертаємо, як просив, можеш і його спалити. Ходімо, Маріє, бо кума заждалася.
Кума, зраділа, що має довгожданих гостей, а значить дізнається про всі великоколодівські новини. Подзвонила куди треба - і своїм авторитетом посприяла, щоб аналіз зробили швиденько, бо ж завтра вже свято - Йордан, то нам слід би бути вдома. А у нас “швиденько” - то не те, що в столиці. Побідкалися, що, крім нашого сказу, у них ще три ящури і одна позачергова підозра на “сибірку”. Але постараються… зрештою - коли буде готове, самі подзвонять. Одне слово - Вікторія мала до самісінького вечора час і наговоритись, і наслухатись. А нам зі свекром не довелося, мов тим зайцям скакати з району в село і назад.
- Так! - підняла за обідом кума свій коронний тост. - Маріє! За нас, гарнесеньких, а хто бачив кращих, хай тому повилазить!
Перехилили. А мене на сміх потягло.
- Що таке?
- Та згадала рецензію на свою книжку. Там таке зауваження було: скільки можна себе вихваляти! Так я подумала: якщо писатиму продовження, то мабуть про сьогоднішній вечір промовчу. Бо знову рецензентка дорікне: скільки можна та скільки можна…
- Відповідай: скільки треба, стільки й вихвалятиму. І справа тут не в тому, що як сама себе не похвалиш, то цілий день ходиш, як обпльована. Просто мені якось один наш родич - він у Києві живе і працює психологом - порадив кожного ранку казати собі: ти, Вікторіє, молодець! І тоді буде заряд позитиву вважай на цілий день. І все йтиме на лад. Раніше як було? Варто сказати жінці, що вона добре виглядає, як одразу починалося: ой, що ви, я така замучена, така нещасна, така хвора… А потім оця замучена, нещасна і хвора дивується, чого це “ніхто її не любить, ніхто з нею не дружить”?
- Ото мабуть і ця така.
- Та певно ж! До чого ще чіплялася?
- Та вже не пригадую… А! Чому нашу сучку звуть Рада? Що це, мовляв, за політичні натяки? А яка політика? Якщо тата нашої Ради, чорнющого псюку звали Циганом, то не дивно, що доні дали теж циганське ім’я.
- Ой, до речі: коли Павло дзвонив, що ви вже виїхали, то просив тобі передати, що віднайшлася ваша Рада.
- А, так, вона з ночі десь ховалася, поки вовки свинарник підкопували.
- Ховалася. І де б ти думала? На горищі! Як вона видряпалася туди по драбині - незрозуміло. Але вилізла, зашилася в куток і тихо скавчала з переляку. От на звук її засікли.
- Ну, з переляку й на небо видерешся.
Другий тост теж був традиційний - від мене. За приватне підприємництво і його розквіт на місцях. Знову ж таки виходило - за мене, кохану. Бо власне, приватним підприємцем зареєстрована тільки я, у Павла до того хисту немає.
- Вікторіє, я що спитати хотіла: от потрібно мені в документах вказувати, скільки я маю найманих робітників. То власний чоловік вважається найманим робітником, чи ні?
- А ти йому зарплату платиш?
- Ні, тільки годую.
- І більше нічого він не бажає?
- Бажає, під хороший настрій. Але не в грошовому еквіваленті.
- Ну, таке не декларується. Значить - працює на тебе задарма.
- Як то - задарма? А дітей йому хто родив?…
Отак ми з кумою пожартували, попліткували - і час не без користі провели.
Я вже, здається, казала, але не гріх повторити, що у нас у районі за столом до гарячого тричі п’ють. А потім роблять перерву. Себто - говорять про справи. Так і того разу було: свекор підняв третю чарку за любов, випили - він навстоячки, а ми з кумою сидячи - після чого старий влаштувався у сусідній кімнаті перед телевізором, а мене Вікторія потягла на канапу, поговорити.
- Я від тебе, Марусю, поради чекаю…
- Що, теж вирішила у приватний бізнес перейти?
- Не зараз. От як на державну пенсію напрацюю, то й піду до тебе в компаньйонки. А поки що - справа нагальніша. Мала наша, Світланка закохалася.
- Ну нарешті!
- Що нарешті?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.