Читати книгу - "Хвороба Кітахари"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дивовижно, яким крихким може стати залізо: голими руками Берінг ламає ґрати, які зробила тоншими іржа, з'їдаючи шар за шаром. Так само й залізні поручні, що ведуть до підвалу, ламаються в нього у кулаці.
Там унизу, між уламків, попід мокрим листям, яке нападало крізь світляні шахти та провали в підлозі, він знаходить залізні засови і стрічки, рештки залізних койок та іржаві згустки невідомого походження, знаходить у стінах камер залізні кільця й запросто висмикує їх із муру. Дерев'яне руків'я багнета на брудній підлозі із кам'яних плит — просто жменька гнилі поряд із проржавілим лезом.
Цьому залізному саду не зарадять ані напилок, ані масляна ванна, ані вогонь. А пожежа, чий запах проривається і в цей підвал, не стосується яскраво-червоного ковальського жару, який розпалюється від одного подуву міхів. Тихо тут. Так тихо, як у підземеллі форту на Крижаному перевалі, і, як тоді, Берінг чує дзвін власної крові у голові. Але під цим дзвоном є щось іще, тихий, монотонний шерех. Це дощ. Берінг схоплюється: як довго він тиняється цими підземними казематами?
По крутій купі уламків Берінг вибирається нагору, в рослинну гущавину, і бачить довгі, вузькі дощові смуги, що набігають з океану, на поверхні якого тиснуть одна на одну тіні хмар та сонячні відблиски, неспокійні, іскристі острівці світла.
Дощ? Тепер скаженіє Лілі. Куди її занесло? Що тут таке? Моорський курорт? Вона стоїть поміж тюремних руїн, під дощем, у руїнах курорту, між уламків «Бельвю». Хоче потрапити до Сантуса, а стоїть посеред Моору! Прибережні дороги давно розчищені, але вона стоїть у Моорі, у просякнутих вологою хащах, що смердять холодним попелом. Де всі решта? Вона має забиратися звідси. Назад. І автопоїзда з Ріо чекати не стане. Прощання і так вже триває не один день. Кожного ранку, казала Муйра, ходить автобус на Сантус. Кожного ранку.
На яскравій зелені бухти колишеться чужий човен. Рибалки з Пантану. Гарпунники. Муйра стоїть у воді, однією рукою тримаючись за облавок, а іншою бере дві зв'язані між собою рибини, і коли бачить Лілі, що прямує до неї, сміючись, піднімає їх вгору.
— Я купила рибу! Гаропів.
— Я хочу повернутися, — говорить Лілі. — Ви пливете до Пантану? Візьмете мене з собою? — намагається вона спитати рибалок новою для себе мовою, але Муйра мусить їй допомагати в цьому. Рибалки вже простягають руки назустріч незнайомці, яка гостює в патрона, але їй треба ще раз на берег. До шлюпки «Цариці моря», за рюкзаком. І, рвучко крокуючи назад до рибальського човна, вона риється в цьому армійському рюкзаку в пошуках якогось подарунку. Найкраще з того, що вона знаходить, — це плащ-дощовик із запасів американської армії, простора накидка з каптуром, камуфляж морської піхоти. Цю пелерину Лілі носила на багатьох своїх шляхах крізь Кам'яне Море. Під нею завжди було сухо й тепло.
Один із рибалок плескає в долоні: цей плащ йому також сподобався. Але Лілі обіймає Муйру, накидає дощовик на її плечі, одягає на голову каптур, як дитині, аби та не змокла. Потім жестом указує на берег, на руїни, де зникли Собачий Король та Охоронець, і говорить:
— Я більше не можу лишатися тут. Скажи їм, що я більше не можу лишатися. Скажи їм, що я поїхала до Сантуса.
Муйра стоїть, і низ плаща танцює на легких хвильках вгору-вниз. Вона розмахує блискучими рибинами вслід човну, який стає все меншим і меншим. Сантус. Колись вона теж поїде туди, але не для того, щоб закінчити мандрівку, а щоб почати найбільшу подорож у своєму житті: з гавані Сантуса до Сальвадору, Форталези та Сан-Луїсу, до Велену та Манаусу, все далі й далі.
Муйра іде крізь дощ по теплому піску, до самої межі пляжу — бар'єра з гладко відшліфованих скель, де вибігає назустріч океану прісний потічок. Там, попід повітряними коренями та паростками, вона сідає навпочіпки біля води, яка прохолодніша за океан, і патрає рибу, зчищаючи ножем луску, перламутрову, велику як монети, промиває її порожнє черево — і тут гуркіт удару, який б'є її зі спини, рве нову накидку, шкіру, серце. Вона сиділа, нахилившись вперед, і тепер падає ниць у воду. Нічого ніби не відбулося. Але, намагаючись підвестися, вона бачить, як з її грудей струменить кров, тече прямо на одну з рибин. Ні, цього вона вже не бачить. Залита кров'ю рибина якийсь час лежить у піщаному руслі потічка, а далі вода, запруджена мертвою жінкою, перехльостує через труп, підхоплює рибину і відносить назад у море.
Муйра. Берінг хоче покликати її. Пляж безлюдний. У руїнах — жодного знаку чи звуку. Кричати доведеться гучно, перекриваючи шум дощу, а тоді Собачий Король і Лілі також почують, що він шукає бразилійку. Цього він не хоче.
Муйра спокійно покинула під дощем шлюпку з усім спорядженням, гамаки, мотузку, гвинтівку. А в них же є брезент. Муйра теж заблукала поміж руїн, як інші? Ні, Лілі вже повернулася. Ось вона сидить коло потічка у своєму армійському плащі. Камуфляжні плями роблять її майже непомітною під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хвороба Кітахари», після закриття браузера.